Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

СНІД. Зрозуміти...

30.11.20, 10:00

Кожен народжений має подвійне громадянство – в царстві здорових і в царстві недужих. Хоча всі ми воліємо послуговуватися тільки хорошими паспортами, та рано чи пізно кожному з нас доводиться, принаймні тимчасово, визнати себе громадянином цієї іншої держави.

Сьюзен Зонтаґ

Чи можна волею і бажанням подолати важку хворобу? Чи варто працювати над власною ідентичністю і психічною рівновагою, щоб вилікуватися та продовжити життя?

Як невиліковна хвороба перетворюється у нашій культурі на метафору, створює ауру обраності, знехтуваності, гріховності, – про це в есе Сьюзен Зонтаґ – американської письменниці, політичної активістки, літературної критикині та всесвітньовідомої інтелектуалки ХХ століття.

1

…У 1975 році у Сьюзен Зонтаґ діагностують четверту стадію раку грудей. Вона переживає тяжку хіміотерапію та видужує, а 1978 року виходить її блискуче культурологічне дослідження «Хвороба як метафора». Ця назва згодом стала афоризмом. Ерудовано і переконливо, звертаючись до десятків літературних текстів, історичних документів та медичних праць, письменниця доводить: хвороба вже давно перестала належати винятково біології, наповнившись ідейними та ідеологічними змістами, вона стала багатофункціональною метафорою…

Викликом для всіх стали 1980-ті – епідемія СНІДу. Сьюзен Зонтаґ втратила трьох друзів. Тоді, та мабуть ще й нині, СНІД сприймався у суспільстві як кара за розпусну поведінку, а значить той, хто захворів, мав бути засуджений… Вона пише книгу «СНІД та його метафори», в якій закликає дивитися на хворобу в чисто науковому, а не в моральному сенсі.

2

Метафори, які створюють навколо СНІДу, призводять до того, що людина вважається хворою ще до того, як насправді захворіє, адже кожен ВІЛ-інфікований, чи навіть просто ВІЛ-позитивний в очах суспільства має на собі тавро недуги, що означає соціальну смерть – звільнення з роботи, розрив зв’язків із друзями та оточенням. І страх, міфологічний і спричинений міфом, змушує людей відмовлятися від лікування… Зонтаг закликає не здаватися, вірити у виліковність хвороби та успішність лікування.

Це есе цікаво читати ще й з перспективи ХХІ століття, коли страх перед раком все ж витіснив паніку щодо СНІДу, а пандемія COVID-19 взагалі зробила невидимими інші тяжкі недуги. Можливо, ми творимо нову метафору?

Шукаймо відповіді самі. Сьюзен Зонтаґ не напише про це… В 1998 році у Зонтаґ діагностують саркому матки, вона долає хворобу. Останній її твір – «Спостерігаючи біль інших» – виходить у 2003 році. У 2004 році Сьюзен Зонтаґ помирає від лейкемії. Її син у своїх мемуарах напише про те, як його матір до останнього не вірила та боролася з хворобою, бо воліла жити будь-якою ціною. «І байдуже, яким це життя буде!»

P.S. Що або хто допомагав їй у складні часи? Мова, писала Зонтаґ, з неї вона черпала силу та наснагу для боротьби з хворобами.

Її життя та книги – приклад того, як майстерність слова допомагає людям зі страшним діагнозом переосмислити свою хворобу, знайти в собі сили жити далі і боротися.

Всі новини
Шукайте нас у соцмережах
Закони України
Полтавська міська рада
Веб-портал відкритих даних
Полтавської міської ради
Міністерство культури та інформаційної політики
Український інститут
національної пам'яті
Дія