Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

Останній шлях Кобзаря в рідну Україну

22.05.20, 10:00

Тарас Григорович Шевченко писав:

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Україні поховають.

І справді, місце його першого поховання - на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі , але ж поет в “Заповіті” говорив прямо, щоб поховали його на Вкраїні милій, на могилі, серед широкого степу.

І тому виступаючи з промовою під час поховання Пантелеймон Куліш сказав: “Будь, Тарасе, певний, що ми Заповіт виконаємо і ніколи не звернемо з дороги, що ти нам проложив”.

Дозвіл перевезти тіло Шевченка на Україну дано було в квітні.

Тужливий поїзд рушив через увесь Петербург до вокзалу залізниці і батько українського слова навіки покидав чужу столицю.

До Москви прах перевезли залізницею, труну поставили в Тихонівській церкві на Арбаті. Попрощатись із поетом приходили численні москвичі-вчені, письменники, актори, студенти.

Далі до Києва на тих самих дрогах труну везли поштовим трактом через Серпухов, Тулу, Орел. В Орлі проводжаючі випросили собі вінки, що лежали на труні, і один із них розділили між собою, а другий – взяли в гімназію. Це приклад того, як народ цінував нашого Кобзаря. Далі шлях пролягав через Глухів, Кролевець, Батурин, Борзну, Ніжин, Козелець, Бровари.

Скрізь цю похоронну процесію зустрічали багатолюдні юрби народу. Потім прибули в Бровари, а потім у Микільську слобідку, де треба було чекати дозволу на в’їзд до Києва. Коли в місті стало відомо, що з Петербурга привезли прах Шевченка, назустріч за Дніпро поспішили численні шанувальники поета, особливо молодь – студенти й гімназисти.

Перед мостом коней розпрягли і студенти самі повезли дроги з труною.

Добившись дозволу, труну поставили в церкві Різдва на Подолі. Сюди прийшли тисячі киян, влаштувавши справжню політичну маніфестацію.

Тим часом стало питання: де саме ховати тлінні останки генія українського слова? Петербурзькі громадяни цього питання не вирішили, проте виразили думку щодо поховання в Києві.

Але на Чернечій горі біля Канева Варфоломій (троюрідний брат Тараса Шевченка) вже тоді довів до краю придбання землі для Тараса під хутір, куди він бажав перебратися навесні. Таким чином, могила його на Чернечій горі повністю відповідала бажанню його посліднього поселення. І 19 травня о 4-тій годині дня труну на руках понесли з церкви до пароплава.

Генерал-губернатор заборонив виголошувати промови в церкві, тому їх виголошували по дорозі від церкви до місця стоянки пароплава. Промовців було так багато, що доводилося спинятися з труною майже через кожні п’ять кроків. 20 травня о 7-й ранку пароплав “Кременчук” з прахом Шевченка відбув з Києва до Канева. Труну поставили в Успенському Соборі.

21 травня відбулася багатолюдна панахида. Рідні поета, студенти Київського університету і селяни навколишніх сіл викопали могилу і змурували склеп. За відомостями поліції, що наглядала за похоронами на ньому брало участь близько 2000 чоловік і 22 травня о 7-й вечора Шевченка поховали на Чернечій горі (тепер Тарасова), поблизу Канева.

Народ назвав Чернечу гору Тарасовою. Могилу обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. У 1884 р. (через 23 роки) на пожертви народу було встановлено чавунний хрест.

І вже в 1939 р. на могилі споруджений пам’ятник, автором якого є скульптор Манізер. Такий вигляд могила має і тепер: двоярусний насип заввишки 6,5 метрів, увінчений лабрадоровим постаментом, що сягає вгору на 7,5 м. На ньому височить 3,5 метрова бронзова постать Шевченка.

Кожен рік у день перепоховання до могили Кобзаря з різних куточків світу приїжджають люди, щоб засвідчити пам’ять про Батька України, пам’ять про Великого Кобзаря, про Велетня, якого «за Україну замучено колись»!

Всі новини
Шукайте нас у соцмережах
Закони України
Полтавська міська рада
Веб-портал відкритих даних
Полтавської міської ради
Міністерство культури та інформаційної політики
Український інститут
національної пам'яті
Дія