Осінь на короленківській садибі

03.11.15, 14:27

Володимир Галактіонович Короленко любив та тонко відчував природу. В юні роки, мріючи стати лісником, навчався у сільськогосподарській академії. Переселившись у 1900 р. із Петербурга до Полтави, письменник у листах до знайомих схвально відгукується про наш клімат, зазначаючи, що тут «…літа спекотні до духоти. Але дуже гарні весни й дуже непогані осені».

Ось і зараз осінь володарює на музейній садибі. Після екскурсії відвідувачі мають змогу насолодитися прогулянкою по заповідній території.

Дерева, кущі, останні цьогорічні квіти тішать око сотнями кольорів та відтінків. Це розкішне різнобарв’я неначе обрамляє два білих будиночки витонченими рамами й налаштовує на ліричний лад. З тихим шурхітом опадають листочки з дерев та лягають під ноги. У повітрі розлита особлива прозорість. Крізь золотаве листя тонким павутинням просвічують промені яскравого, але вже по-осінньому холодного сонця. Якщо пощастить, можна побачити, як білочка заготовляє собі на зиму горішки із столітніх дерев. У своїй рудій шубці з розкішним хвостом вона нагадує яскравий вогник, що немов перелітає з гілки – на гілку, з дерева – на дерево, «запалюючи» їх багряним полум’ям. Після прогулянки особливо смакує знаменитий короленківський чай із кизиловим варенням.