Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

Його називають людиною-легендою. А він – «Я вічний боржник любові»

28.12.20, 16:47

До бібліотеки-філіалу №4 завітав український вчений та громадський діяч, відомий в Україні та світі фахівець з релігійних, духовних і психофізичних систем Ігор Анатолійович Козловський. А ще поет, автор трьох збірок, які подарував читачам книгозбірні.

Говорили про релігію, про місію священників, довіру, Віру, любов до Бога та ближнього, про книги, читання, бібліотеку, про освіту, саморозвиток, емоційний інтелект і про еліту також. Щира, відверта розмова і, як завжди, не наговорилися…

А от про це ми не говорили…

Ігор Анатолійович понад 25 років пропрацював у Донецькій обласній державній адміністрації на посаді головного фахівця у справах релігії. Викладав релігієзнавчі дисципліни на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету.

У січні 2016 року в його квартиру у Донецьку увірвались бойовики «ДНР». Вони вилучили техніку та документи на житло, а також викрали цінну колекцію антикваріату. 3 травня 2017 року так званий «військовий трибунал «ДНР» засудив Ігоря Козловського до двох років і восьми місяців позбавлення волі за контакти з низкою заборонених у «ДНР» організацій. Звільнений з полону 27 грудня 2017 року.

700 днів у полоні бойовиків у так званій «ДНР». 700 днів роздумів ...

«Гідність – це зрілість. Тобто ти гідний чогось зовнішньо і внутрішньо. У тебе є як самоповага, так і повага до світу. Ця зрілість багатовимірна. Там є і елементи свободи, і відповідальності. Тому що якщо ти не вільний, то і не гідний. Не може бути людина гідною, якщо вона не несе відповідальності за своє життя і життя довкола неї, за життя людей, які знаходяться поруч».

«Після катування також з мішком на голові вони знову спустили мене до підвалу. Це був перший період. Я зайшов, мішок зняли. Для мене це був ключовий момент переходу до розуміння того, що закінчилося минуле життя. Все. Минулого немає. Майбутнього теж немає. Є тільки той момент, у якому я знаходжуся. Я стою скривавлений, не можу дихати, бо щось перебито, але посміхаюся. Мене запитують, чому я посміхаюся? А я відповідаю (більше внутрішньо, ніж зовнішньо), що більше не боюся померти. Таке от відчуття, що щось відбулося. Якщо вмерло твоє минуле і немає майбутнього, твоє життя стає не горизонтальним, а вертикальним. Наче якийсь портал вверх відкривається».

«Кожен, хто потрапляє в ті умови, проходить декілька етапів: перший – коли ти потрапляєш в полон; другий – це вже коли ти там перебуваєш і розумієш, що тут треба жити або вмирати; третій – повернення на свободу. Тобто твої розуміння свободи до і після – це дистанція величезного розміру. А ми звикаємо до свободи як до повсякдення».

«Я люблю слухати і читати. Якщо я можу слухати і читати тексти, які я люблю, це знову ж таки мене повертає до якогось іншого стану. Я постійно згадував «Листи Крутеня» Клейва Люїса там, в підвалах. Тому що це було важливо не тільки для мене, це було важливо для тих людей, які там (в полоні) знаходилися».

«Тема «Свобода і полон» – це величезна тема внутрішніх і зовнішніх моментів. Віктор Франкл, розмірковуючи про свободу, казав, що свобода – це кінцевий етап, вона має свою межу, тому що вона обумовлена тими чи іншими умовами. І ці умови все ж таки є частиною нашого життя. І далі він продовжує говорити про те, що у нас є право обирати у тих умовах, в яких ми знаходимося, свій шлях, поведінку, реакції, рефлексії. Можливість обирати загострюється якраз в екстремальній ситуації. Екстремальна ситуація – це коли ти залишаєшся сам на сам, ти без нічого, обмежений конкретними ситуаціями».

«На війні одним із найстрашнішого є потрапити в полон. Тому що це та точка, момент, який остаточно тебе випробовує. Так вже вийшло, що у мене склалося враження, ніби я все життя готувався до полону. Це було пов’язано з тим, що так чи інше, ті моменти, яких я вчив своїх учнів, там були необхідним інструментом мого життя. Я не кажу виживання, я кажу життя. Я там не існував, все ж таки жив, наскільки це було можливе у тих умовах».

«Далі я потрапляю в колонію, а там лише карні злочинці – весь спектр збочень – і моральних, і інтелектуальних, будь-яких. Але це люди, з якими треба спілкуватися. Я читав їм лекції, розповідав про життя. Приходили авторитети, крадії, злодії в законі, «смотрящіє», так звані бродяги. Вони приходили і починали просити поради. Мої спілкування з ними щось у них змінювали. Зрозуміло, що це було тимчасово, бо вони знову поверталися до свого середовища. Але все одно щось зрушувалося внутрішньо. Я завжди пригадую випадок, коли привезли новий етап. Я спілкуюся з авторитетами, а хтось з нового етапу нецензурно висловився. Тоді авторитет повернувся до нього і сказав: «Тихіше, тут професор стоїть. Не можна». Щось у них змінюється. Це було дивовижно, що твоя увага до людей, яких ти вмієш слухати, допомагає у тих умовах залишатися творцем атмосфери.

«Я вічний боржник любові. Мої учні збирали гроші на вільній території, формували посилки, передавали їх. Везли до лінії розмежування, там зустрічали інші мої учні. Портал любові він все-таки працював. І я несу за це відповідальність і повинен повертати ці борги».

Всі новини
Шукайте нас у соцмережах
Закони України
Полтавська міська рада
Веб-портал відкритих даних
Полтавської міської ради
Міністерство культури та інформаційної політики
Український інститут
національної пам'яті
Дія