Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

Едіт Піаф. Життя в пісні

17.12.20, 09:10

…Напівтемна сцена, освітлена лише прожектором, спрямованим на маленьку некрасиву жінку, звуки музики… і голос. Голос, що паралізує все твоє єство, голос різкий, сильний, несподіваний, який часом переходить у крик, крик душі. І раптом жінка стає красивою, і не просто красивою, а прекрасною.

Ні! ні і ні, ні, не шкодую ні за чим – ні за добрим, що мені зробили, ні за злим. Тепер все одно!

Едіт Піаф!.. Її історія – це історія великого успіху та великої праці, історія великого горіння та великої втечі від себе.

1

Маленький паризький горобчик з солов’їним голосом і характером задиркуватого дівчиська. Та водночас сильна й рішуча жінка, що пережила голод, злидні, смерть доньки, втрату коханого, автокатастрофи, випробування алкоголем та наркотиками… А ще – нескінченна потреба кохати та бути коханою. Кохати пристрасно, до самозабуття, усіма фібрами душі.

У своїй «Сповіді» вона писала про те, що у житті все зводиться до любові: «любові до суспільства, любові до праці, до улюблених речей, просто до любові між двома істотами».

Вона жила у безперервному потоці кохання та пісні.

До дня народження Едіт Піаф бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС підготували ліричну сповідь «Я ні про що не шкодую».

Пісня, яка стали візитівкою Піаф потрапила до неї не одразу. Автор слів Мішель Вокер та композитор Шарль Дюмон з моменту створення пісні в 1956 році безуспішно намагалися зустрітися зі співачкою, щоб запропонувати їй свої пісні. Ряд пісень вона відкинула. Лише восени 1960 майже обманом їм вдалося потрапити до неї додому і зіграти «Non, Je Ne Regrette Rien», яка Піаф відразу сподобалася.

У житті Піаф були дві найважливіші речі: любов і пісні. Пісень було багато, але знаковою стала саме ця пісня. Піаф згадувала, як вже хвора і майже знесилена вона виходила на сцену:
«Я забула про біль, про страх впасти, про те, що взагалі щось може перешкодити мені співати. Забула про своє набрякле через кортизон обличчя, про скорчені руки, про майже вилізле волосся, про набряклі ноги. Я співала, я знову співала в повний голос повного залу! І зал теж забув про мої вади, забув про малий зріст і безглузду позу, про те, що голос трохи хрипить, про те, що я повинна впасти. Ні, вже після перших рядків пісні, клянусь, в залі зовсім не хотіли, щоб я впала і залишилася лежати. Ну, не зараз, ось ще пісню... ще ось цю пісню... і ще...»

Цю пісню Піаф присвятила Французькому Іноземному легіону, пісня стала полковою для 1-го іноземного парашутно-десантногу полку. Назавжди покидаючи свої казарми в Зеральде, після закінчення «часу леопардів», легіонери співали «Я ні про що не шкодую»…

Ні! точно ні,
Ні, не шкодую ні за чим,
Бо моє життя, моє щастя
Тільки зараз почнеться – з тобою…
2
Всі новини
Шукайте нас у соцмережах
Закони України
Полтавська міська рада
Веб-портал відкритих даних
Полтавської міської ради
Міністерство культури та інформаційної політики
Український інститут
національної пам'яті
Дія