Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

Cловопошуки. Микола Вінграновський

06.11.20, 13:25

Народе мій! Поки ще небо

Лягає на ніч у Дніпро –

Я на сторожі коло тебе

Поставлю атом і добро;

І стану сам біля колиски

Твого буття, що ти – це ти,

І твого слова кращі зблиски

Пошлю у Всесвіту світи.

Можливо, нині справді не час поетів? А, можливо, зовсім навпаки…

7 листопада Миколі Вінграновському буде вісімдесят чотири. Саме буде, а не «могло б бути», бо він – Поет.

Хто краще зрозуміє і відчує поета, як не інший поет?.. Про Миколу Вінграновського – Петро Вольвач, який знав його особисто:

«Поезія Миколи Вінграновського для мене – це щось нерукотворне. Я розумію, що писав її Микола Степанович, жива людина, з плоті і крові, у якої є жінка і діти, і немає, наприклад, пальця – але... Відкриваєш книжку і забуваєш, що це всього лишень рядки на папері.

Вірші Вінграновського – це ліс в туманці, осіннє поле, сонце, вітер і джміль над будяком; вони поцятковані світлотінями, гойдаються й ряхтять, мерехтять, пливуть, як хмари і, як хмари, міняють форму.

Таке враження, що ці вірші писались димом по небу чи проступили візерунком на морозяній шибці. І при цьому не зникають. Ось уже стільки років. Багато що для мене впродовж років зникло чи потьмяніло, а поезія Вінграновського – ні, навпаки. Багато за що з так званого «нашого» мені гірко і соромно. А ось обпікаючись рядками Вінграновського, хочеться бути українцем. Гонорово навіть стає від того, що ти українець. Бо він несамовито красивий, цей Микола Вінграновський. Вишуканий, ніжний, чуттєвий і героїчний водночас.

Як якийсь добрий напій вливає силу, так поезія Вінграновського вливає в жили гідність. Щоб уже не казали, як би не під’юджували, а все марно – раз уже спромоглися на таку пісню, як у нас, на такий трагічний героїзм історії, як у нас – попри всілякі інші моменти, - і на таку поезію, як у Миколи Вінграновського.

Як на мене, це добре, що довкола імені Вінграновського немає отієї всієї суєти й метушні з преміями і президіями, з грантами і розмовами про Нобелівську премію; це добре що довкола нема такої калино-підіймальної екзальтації, як де інде…

Бо Вінграновський – це щось інше… Це перепустка в шляхетність… Це вихід в свободу. В Батьківщину, в луг на Лутаві при Десні, вихід у вічність…».

Так про поета може сказати лише поет…

Вінграновський віршував набагато менше від більшості своїх сучасників. Останні роки його – це проза, а поезій було мало. Бували роки, коли писав по два-три вірші, а то й по одному… Свою поезію востаннє читав у Львові у вересні 2003. Вже будучи хворим, приїхав спеціально на Форум видавців і побував лише в Національному університеті Франка.

Та варто просто відкрити книгу неймовірної поезії та поетичної прози…

Мабуть старші читачі, а може й молодші, пам’ятають, як колись переписували до невеликих кишенькових записників чи грубих зошитів слова та вірші, що припали до душі… На сторінках такого віршонота (вірш, блокнот, нотатник, нота) від бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС – декілька поезій з творчого доробку Миколи Вінграновського та спогади Василя Герасим’юка.

Бо хто краще зрозуміє і відчує поета, як не інший поет?..

Бо що краще розповість про поета, як не його поезія…

Читаймо, бо ми того варті!

Всі новини
Шукайте нас у соцмережах
Закони України
Полтавська міська рада
Веб-портал відкритих даних
Полтавської міської ради
Міністерство культури та інформаційної політики
Український інститут
національної пам'яті
Дія