28 липня – енциклопедійна дата народження українського політичного і громадського діяча, прозаїка, драматурга і художника Володимира Винниченка, що підтверджено записом у метричній книзі єлисаветградської Грецької церкви. Дружина письменника Розалія, яка народилася 26 липня, з невідомих причин і чоловікові приписала цей день народження. А 27 липня – день, коли сам Володимир Кирилович зробив запис у своєму «Щоденнику» про свій-таки день народження. Саме цю дату викарбувано і на його надгробку в Мужені.

Володимир Винниченко – автор усіх декларацій, універсалів та законодавчих проєктів УНР, перший голова Директорії УНР, голова Генерального секретаріату та генеральний секретар внутрішніх справ, другий очільник Українського Національного Союзу. Відповідно до законодавства незалежної України він є борцем за незалежність України у ХХ сторіччі.

Окрім політичної діяльності, Винниченко також займався літературою. Саме з літературною діяльністю Володимира Винниченка знайомлять працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.

Його літературна спадщина налічує чотирнадцять романів, десятки драматичних творів, понад сто оповідань, і кілька особистих щоденників.

Винниченко-письменник дебютував у короткій формі. Його перша збірка оповідань називається «Краса і сила». Вона перегукується з оповіданням, що було надруковане 1902 року й називалося «Сила і краса». І оповідання, і збірка наголошують на тому, що цінно для Винниченка.

У 1910 – 1912 роках Володимир Винниченко пише свої п'єси: «Базар», «Брехня», «Співочі товариства», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Дочка жандарма», «Натусь», «Молода кров», згодом були написані «Мохноноге», «Мементо», «Гріх», «Кол-Нідре», «Над», «Великий секрет», «Пророк».

Його п’єси визнавали та ставили не тільки в Україні, але і в Європі.

Винниченко – автор першої в Україні антиутопії «Сонячна машина», яка з’явилася в 1926 році. Тут він скептично ставиться до капіталізму, зокрема його намагання купити і вірність, і кохання, проте компрометує й революційні організації. Він навіть мріяв номінувати цей роман на Нобелівську премію з літератури.

Найкраще джерело біографії Винниченка – його щоденник. Він вів його зі своєю повною принциповістю. Щоденник охоплює 1911–1951 роки, фактично, все його життя. У щоденнику Володимир Винниченко нотує все надзвичайно детально. Паралельно пише про політичне життя, лається на всіх, згадує про свої художні задуми, розповідає, над чим працює.

Тим, хто зацікавитися постаттю Винниченка, треба починати з найцікавіших сторінок із його щоденника.

Під кінець життя Винниченко пише трактат «Конкордизм», який має підзаголовок «Система будування щастя». Це – соціальна утопія й без підготовки можна подумати, що в автора проблеми з критичним мисленням. Але в таке щасливе утопічне майбутнє Винниченко вірив.

Володимир Винниченко – один із перших в українській літературі, хто колоритно показує міські ситуації й сюжети, а ще – ввів у літературу нових, рішучих персонажів, пролетарів, трудівників, які мають зрушити стару систему. Також у його творах є еротика. Мова його красива й естетична, він вміє красиво побудувати фразу, а на виході – читабельний сильний текст і тому його твори заворожують, а винниченківські герої – люди внутрішньої боротьби, морального вибору та невтомного пошуку істини.

За часів НЕПу книги Винниченка друкувалися й мали заслужене визнання в радянській Україні. Однак його відкритий протест проти Голодомору, в організації якого письменник цілком справедливо звинуватив Сталіна, призвів до припинення його публікацій на батьківщині. В радянській Україні його твори повністю заборонили й вилучили з бібліотек і тільки після здобуття незалежності його твори стали друкувати, вони стали доступні читачам, їх почали вивчати в школі.