В рамках проєкту «Рядками долі» в БФ №7 ЦБ ПМТГ впровели музичний акорд «Співучий син Буковини», який приурочили 100-річному ювілею видатного українського оперного співака, режисера, педагога Дмитра Гнатюка.

Дмитру Гнатюку Бог дав талант, згодом він його відшліфував і самовідданою працею підніс до вершинних творчих здобутків. Немає іншого співака, який би подарував своєму народові стільки незабутніх перлин-пісень, які відразу ж ставали народними: «Два кольори», «Ясени», «Очі волошкові», «Черемшина», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Пісня про рушник», «Марічка». Навіть комуністичні тирани, коли слухали ці пісні, хоч на мить ставали людьми.

«Пісня про рушник» стала для Гнатюка особливо близькою... Коли майбутньому співакові запропонували вступити на навчання у консерваторію, що в Києві, його мати розплакалася. Юнак заспокоїв її й запевнив, що скоро повернеться. Тоді ненька дала йому з собою вишиту сорочку.
Хтось подумає: «Пощастило чоловікові!». Звісно, удача в житті людському не останню скрипку грає. Дмитру Гнатюку щастило на гарних людей, композиторів та поетів: Андрія Малишка і Платона Майбороду, Дмитра Павличка і Олександра Білаша, Михайла Ткача і Степана Сабадаша, Миколу Сингаївського і Володимира Верменича, Ігоря Шамо і Дмитра Луценка. Що не прізвище – легенда! Звідтіля й гарні пісні.

Пощастило співаку і з дружиною Галиною, вона – доктор філологічних наук, українка всім серцем, тілом і душею. Родом вона із Черкащини, з села Козацького, що за три кілометри від Кирилівки, – батьківщини нашого батька Тараса. Гнатюк сходив пішки весь цей край.
Немає ніяких пояснень того, що більшовики не зламали хребта Дмитру через старшого брата Івана, який був звинувачений у шпигунстві, заарештований. Довгі роки родина не знала його долі, тільки після незалежності стало відомо, які тортури та страшенні муки переніс Іван перед розстрілом.

Велика життєва ріка Дмитра Гнатюка розпочалася з малого потічка, у буковинському селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області. Виріс він у багатодітній селянській сім’ї, пас вівці біля рідного села і навіть не те що мріяв стати співаком, а мабуть і не знав, що є така професія. Хлопець часто бував у церкві, що через дві хати від його батьківської, там вчився співати.

На початку Другої світової війни ще нікому невідомий Дмитро Михайлович проходив курси для вчителів. Пізніше дев’ятнадцятирічний юнак добровольцем відправився на фронт, неподалік Польщі. Потім був госпіталь, евакуація, робота на танковому заводі кочегаром, металургом. Там після мутації відкрився у нього голос. Дмитро організував хор із 500 осіб, учасники якого на вихідних після тяжкої праці у будні гастролювали як відомі артисти великими й маленькими містами, а також селами.

Після війни розпочалася музична кар’єра Дмитра Гнатюка. Спочатку – артист, соліст Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, потім навчання в Київському музичному училищі, в Київській державній консерваторії.
Після отримання диплома Дмитра Михайловича прийняли до Київського оперного театру, якому він залишився вірним на все життя. Пізніше стає солістом Київського театру опери і балету (1951–1988), директором (1979–1980), режисером (1980–1988). Водночас (1983–1993) – завідувач кафедри оперної підготовки Київської консерваторії. До 90-річчя видатного співака Василь Фольварочний присвятив Дмитру Гнатюку роман-хроніку «На висотах орлиного лету».

Про життєвий та творчий шлях Дмитра Гнатюка було презентовано книгу «Дмитро Гнатюк. Зоряний шлях», за світлинами якої можна прослідкувати весь життєвий і творчий шлях народного артиста України, Героя України, кавалера ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступеня, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка.

В 2010 році Дмитро Гнатюк побував на батьківщині відомої співачки Раїси Опанасівни Кириченко, щоб виступити та поспілкуватися з її земляками, відвідати могилу співачки. Фотосвітлини цієї поїздки для перегляду на заході надали працівники музею-садиби «Мамина вишня» села Корещина.
Невеличку концерту частину заходу розпочали з пісні «Місяць на небі», яку виконав неперевершений дует двох великих артистів на вечорі-бенефісі Раїси Кириченко у 2001 році.

Потім присутнім було запропоновано поринути у ностальгію чудового співу Дмитра Михайловича Гнатюка, звучали пісні: «Очі волошкові», «Як тебе не любити, Києве мій!», «Білий сніг на зеленому листі».
І нині звучить голос Дмитра Гнатюка, його слухатимуть прийдешні покоління, бо він вічний, як саме життя.