«Господи, поможи», – шепочу я коротку молитву перед дверима аудиторії. Як батько навчив. Саме в часи сум’яття чи відчаю приходить вона в голову. Кажуть, «матуру» склали десь дюжина жінок по всій імперії. Але навіть, ті хто склав її блискуче, можуть улаштуватися хіба що вчительками. Про університет і мріяти годі! То чи варто воно тих годин над книжками та роботи з репетиторами?», – у 19 років Софія Окуневська несподівано для родини подалася на курс Львівської академічної гімназії, а через рік склала іспити на атестат зрілості, що стало справжньою сенсацією: одна з 13 дівчат на всю Австро-Угорську імперію і єдина в Королівстві Галичини дівчина, що отримала гімназійний атестат. На той час лише 40 українок взагалі мали середню освіту.

Прагнула вступити на медичний факультет Віденського університету, та для жінки це було неможливо, то ж після кількох невдалих спроб подалася до Швейцарії, де гендерних обмежень уже не було. У 22 роки Софія – студентка медичного факультету Цюрихського університету: «Господи, поможи! Лише б не знепритомніти! Не зараз! Засміють же! Професор звернувся до мене: «Щось наша фройляйн трохи зблідла», дістаючи з трепанаційного тіла печінку. Вся увага прикута до мене, хоча поруч ще кілька студентів (чоловіків!) ледь на ногах тримаються. Як же тут смердить! Боже, поможи встояти й гідно добути до кінця лекції! Казала ж тітка: «Зосенько, не слухай батька! Вступай із Наталею на юридичний. Нащо тобі чужі шмарклі здалися?»… Після здобуття диплому вона стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорській імперії та першою галичанкою, що здобула університетську освіту.
Молода родина Морачевських переїжджає у Краків, де Вацлава очікує місце роботи, а Софію – боротьба за свої права. Вона прагне добитися лікарської практики, та на той час жінки не мали таких прав на професійну медичну кар’єру. Тільки через чотири роки визнають її докторський диплом, але можливостей для гідної роботи не знаходиться: «Диплом вони визнати можуть, а дозвіл на ведення лікарської практики дати не можуть! Бо жінка!.. Кажуть: «У вас, пані, чоловік, двоє дітей! Яка вам медична практика! Хто ж дітей виховуватиме, як мати в лікарки подасться?» І це засідання сенату Краківського університету!» Кілька років разом з чоловіком намагалися організувати лікарську практику в Кракові – і все марно. При тому, що у 1896 році Софія Окуневська-Морачевська видрукувала докторську дисертацію – про зміни в крові під впливом анемії, а затим отримала вчений ступінь доктора медицини. Саме вона, донька русинського пароха з далекого села, стала першою галичанкою, котра здобула університетську медичну освіту.
На цьому Софія не спинилася: від 1903 року на благодійних засадах працювала в «Народній лічниці», яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького. З-поміж різних відділень вибрала гінекологію і стала першою гінекологинею на Галичині: «Я вас, лікарко, спочатку боялася, бо ж то соромно теє місце показувати. А як зовиця сказала, що лікар – то теж жінка, то таки вирішила до вас приїхати…», – переді мною сидить селянка, ще й тридцяти немає, але вже змарніла. Дев’ять пологів і безпросвітна важка праця. І таких ще багато за дверима. З випадінням матки, венеричними хворобами, свищами, міомами. Залякані і вперті. Молоді і старші. Господи, поможи і їм, і мені»…

Разом з подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською Софія активно долучилася до розвитку жіночого руху на Галичині та Буковині. І не лише на словах. Вона була фанатичною прихильницею довгих прогулянок на природі, їздила верхи, ходила на лижах, підкорювала гірські вершини і намагалася долучитися до інших видів спорту, які тоді активно пропагували чоловіки... Вперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок. Уклала словник української медичної термінології і була співініціаторкою створення «Лікарської комісії» – першої профспілки лікарів. Окуневська була першим медиком Галичини і Австро-Угорщини, яка почала використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією. Під час першої світової війни працювала в таборах для українських переселенців у Моравії.

Коли читаєш такі історії, дивуєшся заповзятості й відчайдушності українок, і водночас непередбачуваності та складності жіночої долі... На перший погляд, за насиченим професійним життям не залишилося місця для життя особистого. Але й особисте було не менш бурхливим. Була дружиною та матір’ю двох дітей, мала підтримку родини і друзів. Пережила зраду чоловіка, самогубство доньки. Щоб витримати всі труднощі, Софія все більше занурювалася в роботу. Останньою втіхою стала внучка, названа на честь бабусі.

Соціальну активність Софія Анастасівна тримала до останніх днів: відвідувала зібрання жіночої організації «Українське товариство жінок з вищою освітою», створеної у Львові в 1924 році, продовжувала лікувати і навчати інших. Вдячні пацієнти називали її Свята Софія. Для багатьох сучасниць вона перетворилася на символ надії, на далеку зорю. Ольга Кобилянська колись про неї написала так: «Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла».

Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. Перша випускниця університету й перша доктор медицини Австро-Угорщини, лікарка, громадська діячка, активістка жіночого руху та письменниця Софії Окуневська-Морачевська народилася 12 травня 1865 р. у церкві Св. Івана-Богослова села Довжанки Теребовельського повіту Королівства Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини. Село те й досі стоїть на річці Довжанка за десять кілометрів від Тернополя.
Знаймо, бо ми того варті!