Павло Григорович Клепатський (Клепацький) – історик, архівіст, краєзнавець, член Української Центральної Ради, репресований, борець за незалежність України у ХХ столітті.

Народився 12 січня 1885 року в сім'ї священика в с. Пугачівка Таращанського повіту Київської губернії.

Закінчив Богуславське духовне училище, Київську духовну семінарію.

Член Української Центральної Ради від Херсонської губернії.

За лояльне відношення до Центральної Ради й Директорії УНР 1922 року був заарештований чекістами, але через півтора місяця звільнений за відсутністю доказів.

1923—1931 – викладач, професор Полтавського інституту народної освіти.

Активно друкувався (дослідження з історії України, історичного краєзнавства). У Полтаві підготував докторську дисертацію, присвячену історії Диканьського маєтку Кочубеїв.

1931 р. професора П. К. було заарештовано. Тривалий час він перебував в ув'язненні, потім переїхав до Мелітополя, де його зарахували викладачем місцевого педагогічного інституту.

Восени 1934 р. звільнився з роботи, не витримуючи жорсткого тиснення, та переїхав до Оренбурга, потім до Махачкали.

9 травня 1936 року був підписаний ордер на його арешт. У постанові відзначалося, що П. К. «є одним із керівників контрреволюційної повстанської організації, яка готувала кадри для боротьби з радянською владою, з метою відторгнення України від СРСР і створення незалежної України».

Суд 10 серпня 1936 року визнав його винним та засудив його до позбавлення волі у виправно-трудових таборах у віддалених місцях терміном на 5 років з позбавленням прав на 3 роки, без конфіскації майна за відсутністю такого. Після розгляду скарги справу було переглянуто і у квітні 1938 р. винесено новий вирок – 7 років таборів і позбавлення прав на 3 роки. Найвищий суд вирішив частково задовольнити нову касаційну скаргу, встановивши міру покарання – 5 років ув'язнення у віддалених таборах країни.

Дата та місце смерті – невідомо.