На виконання Постанови Верховної Ради України від 21 грудня 2023 року № 3536-ІХ «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках» у 2025 році управлінням культури Департаменту культури, молоді та сім’ї Полтавської міської ради започатковано онлайн проєкт «Борці за незалежність України у ХХ столітті».

Цей проєкт має на меті вшанування подвигу всіх, хто у ХХ столітті став на захист і відстоював незалежність Української Держави, та висвітлення їхнього життєвого шляху, громадської та політичної діяльності.

Здобудь-Воля Костянтин Якович (справжнє прізвище – Блоха) – військовий та громадський діяч, полковник Армії УНР, повстанський отаман, борець за незалежність України у ХХ столітті.

Народився 10 січня 1875 року в козацькій родині станиці Кримської на Кубані. Закінчив Ярославську гімназію. За фахом — вчитель. Згодом закінчив Чугуївське юнкерське училище.

З 1915 до 1918 р. перебував у німецькому таборі для полонених в Зальцведелі. Організатор українського руху в таборах для військовополонених.

Після підписання 9 лютого 1918 р. Берестейської мирової угоди німецьке командування дозволило, створили з військовополонених українську дивізію та направити її в Україну.

Кость Блоха був організатором та командиром 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918). Місцем дислокації полку було волинське село Голоби неподалік м. Ковеля.

В травні 1918 року Кость Блоха (Блохін) став на військову службу Українській Державі новопроголошеного Гетьмана України Павла Скоропадського. Його було призначено командиром Окремого Чорноморського коша, дислокованого в Бердичеві. Військове звання — полковник Армії Української Держави.

За два тижні до протигетьманського повстання «полковника Блохіна» було звільнено з посади командира Чорноморського коша. В листопаді 1918 року Костянтин Блоха виїхав додому. Рідна станиця Костянтина Блохи потрапила в зону жорстоких репресій білогвардійців, спрямованих проти тих, хто не погоджувався на реставрацію Російської імперії. Не бажаючи бути мобілізованим до так званої Добровольчої армії, Кость Блоха вимушений був перебиратися до Галичини.

В Польщі Костя Блоху затримала поліція і відправила до табору для інтернованих у Домб'є коло м. Кракова. В ньому перебувало понад 10 тисяч інтернованих вояків армій Західно-Української Народної Республіки і УНР.

На початку 1920 року – переїздить до Одеси.

На початку лютого 1920 р. «полковник УГА» Кость Блоха (взяв собі псевдонім Здобудь-Воля) командував «бригадою Галицьких військ». Ця бригада підпорядковувалася червоному начдиву — т. Осадчому. Потім «Галицьку бригаду» очолив Віктор Сокира-Яхонтов, а Здобудь-Воля став начальником її штабу.

Кость Здобудь-Воля займався літературною працею. Писав статті, вірші. Після переїзду до Харкова, брав участь у тогочасному літературному процесі. Зустрічався з основоположником і теоретиком українського футуризму, поетом Михайлом Семенком та іншими митцями. Уклав український буквар та пропонував його до друку для освітніх установ.

На початку 1921 року виїхав із Харкова в Миколаївський повіт, де влаштувався на посаду інструктора з позашкільної освіти. У зв'язку з розчаруванням політики більшовиків щодо України, починає цікавитись національним повстанським рухом.

На початку вересня 1921 року на Устинівських зустрічається з отаманом Іллєю Івановим. Після того, як на початку 1922 року отамана вистежили та вбили співробітники ЧК, повстанський загін очолює Платон Черненко (отаман Чорний Ворон). Кость Здобудь-Воля стає начальником штабу цього загону.

Періодично приїжджає до Одеси, де створює підпільну організацію на чолі з талановитим інженером Леонідом Мушкетом.

Національний рух опору мав значну підтримку в українського населення. У зв'язку з неможливістю перемогти повстанський рух, в ЧК розробили ряд спецоперацій з нейтралізації та захоплення повстанських лідерів. 29 вересня 1922 року – чекісти, на інспірованому «з'їзді отаманів» у Звенигородці, заарештували Костя Здобудь-Волю.

2 лютого 1923 року його засудили до страти.

9 лютого 1923 р. Кость Здобудь-Воля, разом з іншими 38 повстанськими отаманами та іншими провідними українськими військовими діячами, що утримувалися в Лук'янівській в'язниці м. Києва, підняв повстання.

Загинув, під час повстання, в бою з співробітниками ГПУ.

Реабілітований 18 жовтня 2016 року.