В бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ в рамках Національного тижня читання поезії відбулася творча зустріч з поетесою Світланою Фоменко.

Вона народилася і виросла на Донеччині в селі Вільному. Та з приходом «освободітєлей» воно стало не вільним, а окупованим. Її велика дружня родина, в якій з діда-прадіда лунало українське слово, шанувалася українська пісня і культура, стала переселенцями. Знайшли прихисток на Полтавщині, також в селі, обзавелися друзями і знайомими, але весь час думками линуть додому, мріють повернутися на рідну визволену Донеччину, чекають, що «хтось у слухавку скаже, що Вільне нарешті вільне!»

Молода поетеса читала свої вірші, а також лунали її пісні в дуеті з сестрою Оленою, акомпанував їм тато. Саме піснею «Тату, зіграй» розпочали знайомство. Це спогади про щасливі часи, коли вони в дитинстві, під час вимкнення світла, влаштовували сімейні пісенні вечори.

Поезії, які Світлана читала і співала на заході, були про те, що зараз болить кожному українцю: про захисників, про окупацію і біль розлуки, про незламність і стійкість українського народу, і саме головне – про віру в перемогу. Звучав і гумор, який завжди підтримує в тяжку хвилину.

«Мій фронт культурний», – проголошує поетеса. Він для неї важливий, бо «те, що йде від душі, неможливо окупувати», вона його міцно тримає.

В анонсі Світлана написала, що її поезія відгукується серцю. На заході, дійсно, її поезія торкнулася кожного серця, а щирі сльози змахували не тільки її друзі з Донеччини, які завітали на захід, але і розчулені полтавці. Бо біда у нас спільна і тільки разом ми зможемо дати підступному ворогові відсіч на всіх фронтах.

До речі, поетеса має дві збірки поезій: «Час вільних» (2022) та «Різна війна» (2024), які вже знайшли своїх читачів.