На концерті «Зачаруй мої очі: Поезія Дмитра Луценка з мелодіями Олексія Чухрая» у бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської міської територіальної громади панувала особлива, тепло-душевна атмосфера. Присутні зібралися з нагоди славного ювілею — 105-річчя від дня народження видатного українського поета-пісняра, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, нашого славетного земляка Дмитра Омеляновича Луценка.
Його поезія — це ніжне крило любові, рідна полтавська земля, материнська молитва і незабутній солов'їний спів. У творчості Дмитра Луценка солов'ї та їхній дзвінкий спів звучать майже повсюди, символізуючи весну, пробудження життя, щирі почуття та незнищенну душу українського народу. А коли ці рядки поєднуються з мелодіями відомого полтавського композитора Олексія Чухрая, народжується справжня диво-пісня, що торкається найглибших струн людської душі.
У пісні «Синьоокі чебреці» оспівано чебрець, який є символом рідного краю, пам’яті, дитинства та ніжності. Дмитро Омелянович мав унікальний дар — бачити красу у найпростіших речах: у вранішній росі, подиху вітру та ніжному погляді коханої.
Вірші поета надихнули Олексія Івановича на створення композицій різної тематики, які об’єдналися у збірку «Зачаруй мої очі», що стала справжнім маніфестом щирого почуття, непідвладного часові.
Пісня «Зачаруй мої очі» звучала легко і пристрасно, зачаровуючи серця і навіть найвибагливіших слухачів.
Кожен митець має своє джерело сили та натхнення. Для Дмитра Луценка таким благословенним куточком була його мала батьківщина — село Березова Рудка. Саме там, серед вікових парків та тихих ставків, гартувалася його поетична душа. Запис пісні у виконанні заслуженого працівника культури України Михайла Герасименка супроводжувався демонстрацією краєвидів села та фрагментів свята «Осіннє золото», яке традиційно відбувається у його рідному краю.
«Квіткою планети» називав Дмитро Луценко рідну Україну, демонструючи високий прояв синівської любові. Цю пісню виконав гість заходу — Руслан Христиченко, викладач Полтавського фахового коледжу мистецтв імені М. Лисенка, артист Полтавської обласної філармонії, лауреат Всеукраїнської премії імені Олександра Білаша та міжнародних вокальних конкурсів.
Роздуми про дівочі мрії та сни мелодійно передав Дмитро Луценко, а Олексій Чухрай вдало оздобив їх неперевершеною музикою. Пісню «Дівочий сон» чуттєво виконала Наталія Барбар.
Травневий сад і солов'їний спів — це незмінні супутники справжнього українського кохання в ліриці поета. Пісню «Невгамовні солов’ї» глядачам подарував дует у складі заслуженого працівника культури України Михайла Герасименка та Наталії Барбар.
Творча співпраця композитора Олексія Чухрая не обмежувалася лише поезією Дмитра Луценка. Олексій Іванович створював прекрасні мелодії й на вірші інших видатних авторів, зокрема Михайла Шевченка, чиє слово також сповнене глибокої ліричності. Дует Наталії Барбар та Михайла Герасименка виконав пісню «Розкажи мені».
Тарас Григорович Шевченко — духовний орієнтир для кожного українського митця, і Дмитро Луценко завжди вважав Кобзаря своїм головним Вчителем. Торкатися шевченківського слова — це велика відповідальність та висока честь. У виконанні жіночої групи ансамблю та соліста Михайла Герасименка прозвучало три пісні на вірші Кобзаря: «Ой по горі роман цвіте», «Утоптала стежечку» та «У перетику ходила». Присутні впевнилися, як тонко Шевченкова лірика переплітається з народним гумором і щирим побутом українців.
Дмитро Омелянович Луценко залишив по собі безцінний спадок — пісні, які стали справді народними. Його пам’ять щиро шанують колеги по перу та вдячні нащадки. Фінальним акордом заходу стала пісня-присвята незрівнянному поету-пісняру — «Синьоокі солов’ї», яку виконали всі учасники концерту.
Полтава — місто, що надихає, єднає та береже пам'ять про своїх видатних синів і дочок. Саме тут лунатимуть пісні людей, закоханих у рідний край! А на завершення програми всі учасники та глядачі дружньо заспівали гімн нашого квітучого й незламного міста — «Моя Полтава».
Поезія Дмитра Луценка та музика Олексія Чухрая знову довели, що справжня пісня живе вічно, поки вона лунає в наших серцях. Щира подяка чудовим виконавцям за подароване свято душі, а шановним глядачам — за теплі аплодисменти та любов до українського слова і пісні!