Поетичною вітальнею «Вкладав душу в кожну фразу, не чорнилом, а серцем писав» користувачі бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ вшанували полтавського поета, прозаїка, гумориста, журналіста Івана Яковича Нечитайла, якому 18 червня мало б виповнитися 90 років. Але він не дожив до цього ювілею, його душа відлетіла у засвіти 22 січня 2024 року.

В день свого 70-ліття Іван Якович писав:
У мене нині ювілей.
Та про роки свої мовчу.
А в ювілейний день оцей
Лиш запалю свою свічу.

В його ювілейний день не тільки запалювали свічу в пам'ять про нього, але і читали його вірші, кожен рядок яких «немов рослина, виплекана, зрощена в душі»; він вкладав «душу в кожну фразу», «серцем їх писав» і найкращим подарунком, який Іван Якович побачить з небес, буде те, що його вірші читають, бо він прагнув цього:
І якщо вони й душі твоєї
Можуть, мій читачу, доторкнутись, –
Радо розпрощаюся з землею
Й щасно відійду в останню путь.

Згадуючи життєву дорогу Івана Яковича, відзначили, що він народився в селі Огирівка Великобагачанського району Полтавської області в селянській родині. Тяжким було воєнне дитинство, батько загинув, мати залишилась вдовою з трьома дітьми. Але він закінчив успішно школу, відслужив у армії, встиг попрацювати у колгоспі, а закінчивши факультет філології та журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, працював в редакціях газет Великобагачанського, Миргородського, Решетилівського та Шишацького районів.

У вірші «Майже сповідь» Іван Якович писав: «Я не знаю: поет я чи ні? Кажуть, краща, у мене все ж проза». А тому слушно відмітити, що майбутній письменник дуже рано почав писати вірші, а початком літературної діяльності вважає 1952 рік. За надрукований у районній газеті вірш «На сінозбиранні» хлопець отримав перший гонорар, купив костюм і навіть мама тоді визнала його віршування не безглуздою роботою.
З тих пір твори Івана Нечитайла публікувалися у місцевих, республіканських газетах, журналах. Це були гумористичні твори, оповідання, новели, повісті. А коли назбиралося чималенько, то у республіканському видавництві, на той час у 50-річного письменника, виходить перша книга прози «Важкі борозни», а згодом – «Крутосхили» (1990).

Потім поезія Івана Нечитайла зазвучала в збірках «Жайворонкове небо», «Поміж крутих берегів», «Осінні подихи весни», «Михайлівське надвечір'я», «Треба жити», «Сміх – не гріх», «Арабески – душі сплески», «Відлуння серця», «Під небом древньої Диканьки», «Труснула осінь золото з дерев».
Також побачили світ цікаві віршовані повісті Івана Нечитайла про видатних людей полтавського краю – художниць Марію Башкирцеву «Вічно молода Марія» (2002), Сашу Путрю «Небом осяяна: поема-легенда» (2010), письменника Миколу Гоголя «Свіча безсмертя» (2008), видатного вченого-аграрія Семена Антонця «Коваль не лиш своєї долі» (2016), а також про перебування Тараса Шевченка на Полтавщині «Мар’янська осінь Тараса» (2013).
Мова віршів Івана Яковича щира, зрозуміла, бо «ллється із самого серця», він писав не для розваги, а був впевнений, що «кожен твір має чимсь хвилювать, джерелом буть добра і наснаги».

Тому читали поезії, які не тільки спонукають людину до роздумів над життям, але і відповідають плину життя.
Серед 20 книг Івана Яковича є збірка «Арабески – душі сплески» (2008), а зараз проходить Національний тижня читання художньої літератури від Українського інституту книги і його тема має назву «Арабески книжкових шляхів». Тому читання арабесок Івана Нечитайла стало своєрідним долучанням до цієї події, яка дає змогу читачів знайомитися з сучасною українською літературою.
Всі збірки, представлені на заході, свого часу були власноруч подаровані Іваном Яковичем, який був частим гостем бібліотеки і навіки залишиться у добрих спогадах.

Цей захід був проведений у рамках проєкту бібліотеки «Славу краю роблять люди».