Бернард Шоу вирізняється серед письменників-реалістів XX століття як сатирик і реформатор англійської драми.

П’єса Бернарда Шоу «Пігмаліон» була написана у 1912 – 1913 рр. Робота над її постановкою ознаменувалася любовним захопленням Шоу. Головна роль призначалася для відомої артистки Стелли Патрік Кемпбелл. Розмовляючи з нею про роль, відвідуючи її будинок, Шоу все більше закохувався в цю жінку. Йому в той час було 56 років, їй – 47. Роль Елізи Дулітл виявилася для місіс П.Кемпбелл її сценічною вершиною.

Сварки і бурхливі з’ясовування хитали відносини письменника і актриси. Стелла вимагала його розлучення з дружиною. Але Шоу не пожертвував коханням і відданістю дружини заради свого захоплення. У відповідь Стелла порвала стосунки з ним і раптово вийшла заміж за людину, значно молодшу за себе. Вона була тоді на вершині слави, багато хто пропонував їй руку і серце. Так вона помстилася тому, кого кохала.

Бернард Шоу прагнув створити проблемний інтелектуальний театр, і п’єса «Пігмаліон» стала шедевром його творчої майстерності.

П’єса «Пігмаліон» виходить далеко за межі реальної історії автора, набуваючи широкого філософського звучання. В основу твору покладений античний міф про скульптора Пігмаліона, який створив статую морської богині Галатеї. Вражений красою власного витвору, він звертається  до Афродити  з проханням оживити Галатею. Статуя ожила і, перетворившись на прекрасну жінку, стала дружиною Пігмаліона.

Професор фонетики Хіггінс зважився на сміливий експеримент: "зробити леді з пучка моркви", перетворити смішну дикунку на "даму з вищого світу", видати її за герцогиню і тим самим ввести вище товариство в оману. Експеримент Хіггінса завершується блискуче. Колишня квіткарка Еліза Дулітл під впливом мистецтва професора й інших життєвих умов перетворюється на справжню леді. Потрапивши до аристократичного  світу, вона вражає його не тільки своєю красою, вмінням говорити, витонченістю манер, але й розумом і душею.

Ця красива легенда про силу й могутність любові була неодноразово використана в літературі.  П’єса «Пігмаліон» Бернарда Шоу – зовсім не про кохання, а  про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи і про призначення людського життя взагалі.  У творі порушуються  важливі інтелектуальні  та моральні проблеми, що не втратили  свого значення і нині. 

П’єса «Пігмаліон» стала одним з найгучніших театральних тріумфів Шоу, обійшла театральні сцені багатьох країн світу.

На вітчизняну сцену п’єса попала у 1915 році, і з того часу стала одним з найпопулярніших творів Шоу.

У 1938 році п’єса була екранізована. У 1956 р. за її сюжетними мотивами був створений мюзикл «Моя прекрасна леді» (автор лібрето Алан Лернер).

П’єса Б.Шоу «Пігмаліон» - це гостра соціальна сатира на світ буржуазних відносин і почуттів, суспільну несправедливість. Автор постає проти бідності як сили, що сковує інтелектуальний розвиток народу, в якому прихований величезний запас духовної і творчої енергії.

Це гуманістична п’єса, яка показує, як дбайливо і обережно потрібно ставитися до людини, доводить неприпустимість холодного експерименту над людиною.

Щоб краще дізнатися про життєвий та творчий шлях письменника, завітайте в бібліотеку-філію №2 ЦБ ПМТГ.