Підтримайте Україну — перекажіть гроші для ЗСУ

Пантелеймон Куліш: життя заради «рятівної для майбутнього української ідеї»


Письменник, поет, драматург, історик, громадський діяч, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, публіцист, редактор, меценат, видавець… За приблизними підрахунками його доробок мав би становити близько 40 грубих томів. Йому багато чого довелося робити вперше. Писати українську історію України, і писати її українською мовою. Писати українською історичний роман, і писати його як белетризовану історію України. Збирати скарби народної словесності й видавати їх, і робити це з великою пошаною до народу. Творити нову літературу і критику, розробляти літературний канон, перекладати світових класиків і книгу книг ‒ Біблію, щоб долучити свій народ до світової скарбниці. Створити абетку української мови, що колись стане основою українського правопису. Творити нову парадигму мислення, розвиваючи й збагачуючи свою ідентичність, закладаючи в неї модерні підвалини...

Ім’я Пантелеймона Куліша, з дня народження якого 7 серпня виповнюється 205 років, стоїть в одному ряду з Тарасом Шевченком і Миколою Костомаровим, які заклали основи розвитку сучасної української культури. Напевно, Куліш найскладніший із них усіх, бо часто змінював погляди, еволюціонував. Урешті полемізував щодо шляхів національного розвитку – робив це пристрасно, завзято, безкомпромісно, не раз ідучи проти мейнстріму громадської думки, прирікаючи себе на нерозуміння і на несприйняття, та навіть на вороже ставлення. Попри полярні оцінки, попри різкі, не раз скандальні розходження з багатьма людьми, які ще вчора були приятелями, Куліш був напрочуд постійний в одному. Він усе своє життя працював заради, за його словами, «рятівної для майбутнього української ідеї». Він чітко усвідомлював свою місію: 

Я не поет і не історик, ні!

Я піонер з сокирою важкою:

Терен колючий в рідній стороні

Вирубую трудящою рукою.

За часів радянської влади Пантелеймон Куліш хоч і не був під забороною, але його творчість свідомо маргіналізувалася. Він був незручний для радянської влади, адже одним з основних мотивів його творчості було попередження про те, що найбільшу загрозу для розвитку культури й цивілізації становить сваволя темної озброєної юрби. Водночас він був незручний для потрактування й за кордоном – у вільному світі лише одинокі інтелектуали зуміли належно зрозуміти й поцінувати Куліша. На жаль, у часи незалежної України його велика й багатогранна спадщина, за великим рахунком, так і не знайшла належного осмислення й оцінки.

Насправді ж Пантелеймон Куліш на диво актуальний. Його поема «Україна», «Книга о ділах народу українського і славного війська запорозького», історико-популярний трактат «Повість про український народ», історичний роман «Чорна рада», де повсякчас наголошено на проблемі української єдності ‒ ці тексти мали неабиякий вплив на сучасників, але не втратили свого значення і до дня сьогоднішнього… Хоча Кулішева «Чорна рада» є відносна знаним твором, сумнівно, що багато людей зрозуміли засадничі ідеї цього твору. Згадаймо: у 1663 році під Ніжином відбулася так звана чорна рада, учасниками якої були не лише заможні й впливові козаки, а й козацька голота, різноманітна чернь. Завдяки останній на ній гетьманом обрали Івана Брюховецького, який роздавав щедрі обіцянки. Підтримуваний козацькою старшиною Яким Сомко зазнав поразки. Обрання Брюховецького призвело до дезорганізації суспільного життя на Гетьманщині. Популістські обіцянки новообраного гетьмана так і не були реалізовані. Від обрання Брюховецького не виграли ні козаки, ні простолюд, а лише купка наближених до нього людей. Щоб утримати владу, гетьман пішов на значні поступки Москві, зробивши помітні кроки в обмеженні прав Української гетьманської держави. Не даремно козацькі літописці вкрай негативно оцінювали діяльність Брюховецького. А історики трактують його гетьманство як одну з найтрагічніших сторінок Руїни. Окрім згаданого роману, в своїх творах Пантелеймон Куліш неодноразово звертався до подій Ніжинської чорної ради. Для нього це була знакова подія в історії України. І він хотів, щоб вона не повторилася.

Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ.

                                              Знаймо, бо ми того варті!

                                             Читаймо, бо ми того варті!