Панас Рудченко все життя пропрацював на різних чиновницьких посадах спершу у Гадячі, Миргороді, відтак у Полтаві, де нарешті дослужився до дійсного статського радника, що в тодішньому табелі про ранги дорівнювався генеральському чину та давав право на спадкове дворянство… Якось Панасу Яковичу запропонували податися до Києва, де звільнилося тепле місце державного службовця, але він твердо відмовився: «Нікуди з Полтави я не поїду! Нащо мені шукати іншого, коли мені й тут добре?». Жив у власному будиночку у передмісті Полтави, працював у Полтавській казенній палаті, був одружений і виховував трьох синів. Працював ретельно й самовіддано, в душі ж – ненавидів свою роботу. За сумлінну службу отримав чотири ордени та особливу відзнаку – золоту, прикрашену діамантами, табакерку…

Панас Мирний писав книжки, спрямовані проти тої самої держави, що облагодіяла успішного чиновника Рудченка. Писав лише про те, що бачив на власні очі, чув від людей на власні вуха, пережив у власному житті – прагнув «просто і правдиво» показати буденне життя свого народу. Перші його твори побачили світ у львівському журналі «Правда» в 1872-му, а вже у 1880-му в Женеві був опублікований чи не найвідоміший його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», створений у співавторстві з братом Іваном Біликом. Через цензурне переслідування українського слова в російській імперії у Наддніпрянській Україні твори Панаса Мирного почали друкувати лише з середини 1880-х, а його особа для офіційних кіл та широкого читацького загалу залишалася таємницею… Панас Мирний підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури, проводив активну громадську діяльність: був учасником нелегальної організації «Унія», що поширювала заборонену українську літературу в Полтаві, співпрацював із полтавським журналом «Рідний край». Ще на початку ХХ ст. виступав із закликами до боротьби за свободу й рівноправність жінок, протестував проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка в 1914-му.

Про те, що письменник Панас Мирний і чиновник Панас Рудченко – одна й та сама особа, знало не так і багато людей. Панас Мирний цілком щиро вважав, що літературна слава не потрібна письменнику, а його твори мають прокладати шлях до людських сердець швидше за ім’я… Подейкували, що псевдонім «Мирний» взяв чи не з бажання підкреслити свою лояльність владі і нехіть до насильницького спротиву. Як би там не було, але Панаса Мирного, який пише «противні твори українською мовою й живе десь нелегально», розшукували жандарми: 1915-го року проводили обшуки в родинах полтавської інтелігенції, начебто приходили і до статського радника Панаса Рудченка, шукали в Харківській губернії, однак безуспішно…
Після остаточного утвердження більшовицької влади Панас Рудченко змушений був і надалі працювати: старому й хворому чоловікові нічого не залишалося, адже треба було утримувати родину – себе, дружину і невістку з онуком-немовлям. Посада його тепер називалася по-новому – завідуючий II відділом підвідділу безпосередніх податків Полтавського губернського фінансового відділу.

Жовтневий переворот і пролетарську революцію письменник Панас Мирний не сприйняв. Марксизм для нього, відданого ідеям народництва, був абсолютно чужий і незрозумілий. Він щиро мріяв про соціальну й національну рівність та братерство, хоча й не уявляв, якими шляхами до них іти. Єдине, що залишалось посеред усього цього політичного, соціального й економічного безладу – продовжувати працювати. Найбільше в цей час Панас Мирний писав для дітей, зокрема в заснованому 1918 року в Полтаві видавничому товаристві «Зірка», що почало діяльність із видання «Українських народних казок, зібраних І. Я. та П. Я. Рудченками». З’являвся Панас Мирний і на публічних подіях у Полтаві.

Усі ці роки голод, холод і матеріальні труднощі з’їдали час і сили… Наприкінці січня 1920-го в особовій справі колишнього дійсного статського радника, класика української літератури за 57 років служби вперше з’явився документ українською мовою – про вибуття його з числа службовців у зв’язку зі смертю.

Провести Панаса Мирного в останню путь прийшли тисячі полтавців. Від соборної Успенської церкви до кладовища за старовинним звичаєм труну під червоною китайкою і прапорами везли на санях двома парами волів. Український національний хор співав жалобних пісень. Поховали письменника поруч із старшим сином – Віктор Панасович Рудченко віддав життя «за вєру, царя і отєчєство» на фронтах Першої світової війни у вересні 1915 року. Леонід Панасович Рудченко поліг за самостійну Україну – воював в рядах армії Симона Петлюри, загинув у квітні 1919 року десь на Єлисаветградщині. Михайло Панасович Рудченко у вирі громадянської війни приєднався до Робітниче-селянської Червоної армії і повернувся в Полтаву більшовиком уже по смерті батька.

Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ: 13 травня 1849 року в Миргороді на Полтавщині народився Панас Мирний (Панас Якович Рудченко), письменник, драматург, громадський діяч.
Знаймо, бо ми того варті!