Народився майбутній український письменник, новеліст, класик сатиричної прози Павло Михайлович Губенко 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту (нині охтирський район Сумської області) в родині Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параски Олександрівни.

Початкову освіту здобував у Зіньківській двокласній школі. Його однокласником був поет-неокласик Микола Зеров. У 1907 р. закінчив Київську військово-фельдшерську школу. Навчався у Київському університеті, але не закінчив цілком присвятивши себе літературній та журналістській праці.

З 1918 р. служив у армії УНР у медичній частині.

Перші друковані твори вийшли у Кам'янці в газеті “Народна воля” за підписом “П.Грунський”. Під псевдо “Остап Вишня” письменник вперше підписався 22 липня 1921 р. під фейлетоном “Чудака, їй-богу”

У 1934 р. був звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі та безпідставно засуджений до найвищої міри покарання з заміною на 10 років Гулагівських таборів. Звільнений у 1943 р. До визначеного десятилітнього терміну ув’язнення не добув два місяці. Реабілітований у 1955 році.

Самобутній майстер сатири й гумору був людиною унікальної популярності. Його твори друкувались мільйонними тиражами, їх знали навіть неписьменні.

Але мало хто знає, що появі музею І. Котляревського в Полтаві завдячуємо Остапу Вишні й пов’язано це зі святкуванням 150-річчя виходу друком перших трьох частин “Енеїди”, яке відзначалось у 1948 році. Очолював комітет з проведення ювілейних заходів Остап Вишня. Він і запропонував творчій інтелігенції звернутись до влади з пропозицією створення в Полтаві музею І. Котляревського. Це були важкі повоєнні роки, місто було дуже поруйноване. Знайти приміщення для музею було вкрай важко. Врешті вибір впав на дивом вцілілий від бомбувань особняк забудови поч. ХІХ ст., який, за переказами, належав відомому поету, драматургу, громадському діячу Василю Капністу.

На ювілейних заходах був у Полтаві. Представлені в експозиції музею документи свідчать про це. Незабутні враження від перебування в Полтаві промовисто описав у щоденникових записах: «Був у Полтаві. Святкували 150-ліття «Енеїди». Як полтавці люблять Котляревського, як пишаються з того, що він їхній, полтавський!... Одсвяткували “Енеїду”. І залишилась вона, як і була, молода, весела, хороша… І житиме вона ще віки й віки…