Володимир Мусійович Чехівський – український політичний і громадський діяч, перший Голова ради міністрів відновленої Української Народної Республіки (26 грудня 1918 р. – 13 лютого 1919 р.). Один із засновників Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Народився 19 липня 1876 р. у с. Горохуватка Київського повіту Київської губернії у родині священника Мусія Вікторовича Чехівського та Уляни Андріївни з роду Славінських.

До 1890 рр. Володимир Чехівський навчався у Києво-Подільському духовному училищі, потім продовжив навчання у Київський духовній семінарії (1896 р.) та в Київській духовній академії (КДА) (1900 р.).

На виставці представлені документи про родину Володимира Чехівського та його навчання. Клірові відомості церкви св. Димитрія с. Горохуватка Київської губернії за різні роки містять цінну інформацію про життя Володимира Чехівського та його братів Миколи Чехівського, Віктора Чехівського та Олекси Чуприни-Чехівського, які були відомими діячами українського громадсько-політичного руху.

Під час навчання в КДА входив до складу студентського гуртка української політично активної молоді. Після закінчення навчання працював вчителем у парафіяльній школі с. Янівка. З 1901 р. був помічником інспектора Кам’янець–Подільської духовної семінарії. Згодом перевівся до Київської духовної семінарії на посаду помічника інспектора. У цей час ймовірно став членом Революційної української партії. У 1905 р. отримав посаду вчителя у Черкаському духовному училищі.

У 1906 р. Володимира Чехівський обраний депутатом І Державної думи Російської імперії. За «участь в українському національному русі» у 1906 р. висланий до Вологди, звідки в 1907 р. повернувся у м. Київ, про що згадано у документі, який представлений на виставці.

У 1908—1917 рр. Володимир Чехівський жив в м. Одесі, де викладав у гімназії, комерційному й технічному училищах.

У жовтні 1917 р. Володимир Чехівський очолив Одеський революційний комітет, а в листопаді був призначений політкомісаром м. Одеси – пізніше член Української Центральної Ради. З квітня 1918 р. – «товариш міністра сповідань» у гетьманському уряді П. Скоропадського.

У час гетьманування Павла Скоропадського Чехівський входив до опозиції. З початком повстання проти гетьманського режиму в грудні 1918 р. очолив Український революційний комітет. З грудня 1918 р. Володимир Чехівський – голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР. За кілька місяців його урядування відбулася одна з найважливіших подій сучасної української історії – Злука Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

За каденції Чехівського також було ухвалено закон «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви», що визнавав повну адміністративну і духовну незалежність української церкви, засновану на принципі соборноправності. Вищим органом української церкви став Всеукраїнський церковний собор.

У лютому 1919 р. після відставки виїхав до Кам’янця-Подільського, а в 1920 р. повернувся до Києва.

Залишившись на території підрадянської України, Чехівський вирішив зосередитися на церковному русі, щоб домогтися створення УАПЦ. Він активно долучився до організації І і ІІ Всеукраїнських церковних Соборів 1921 та 1927 рр. Собор призначив його головою ідеологічної комісії УАПЦ та надав йому звання Благовісника. На богословському рівні Володимир Чехівський обґрунтував можливість пресвітерської хіротонії єпископів, на підставі якої було висвячено першого митрополита УАПЦ Василя Липківського. Під час проведення ІІ Всеукраїнського церковного Собору УАПЦ було усунуто від посади митрополита Василя Липківського через тиск з боку радянської влади. Тоді Володимир Чехівський вимушено відійшов від адміністративної роботи, йому офіційно заборонили церковну діяльність, але він продовжив редакторську працю та опікувався видавничими справами УАПЦ.

17 липня 1929 р. Володимира Чехівського заарештували у справі «Спілки визволення України» (СВУ), вигадану радянською безпекою для розправи з українським політичним керівництвом. В березні 1930 р. в приміщенні Харківського оперного театру розпочався суд над 45 особами нібито причетними до СВУ. Процес був показовим. Витримавши 42 допити, Володимир Чехівський спочатку не визнавав своєї провини, але після погроз заарештувати дружину визнав себе винним.

19 квітня 1930 р. Володимира Чехівського засудили до 10 років позбавлення волі. Свій термін покарання Чехівський відбував у Харківському, а згодом – у Ярославському ізоляторі спеціального призначення. У 1933 р. його перевели до табору на Соловецьких островах. Розстріляний 3 листопада 1937 р. за позасудовим рішенням «трійки» Народного комісаріату внутрішніх справ в урочищі Сандармох.

3 листопада 1937 р. став днем масової страти діячів української культури у Соловецькому таборі. У цей день разом з Володимиром Чехівським було розстріляно Леся Курбаса, Валер’яна Підмогильного, Миколу Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка та багатьох інших.

У 1989 р. Верховний Суд УРСР визнав Володимира Чехівського несправедливо засудженим і реабілітував.

Місце загибелі і поховання Володимира Чехівського довгі десятиліття залишалось невідомим. Тільки 1997 р. місце розстрілів українських діячів, в’язнів Соловецького табору, вдалось ідентифікувати. Пізніше на цьому місті було встановлено пам’ятний знак у вигляді козацького хреста.

Джерело