Ніна Караванська (дівоче прізвище Строката) — українська мікробіологиня, дисидентка, співзасновниця Української Гельсінської групи, членкиня її закордонного представництва, громадська діячка; жила і працювала у США.
Правозахисниця народилася 31 січня 1926 р. у м. Одеса. Після закінчення Одеського медичного інституту (1947) залишилася працювати у виші.
У 1961 р. вийшла заміж за колишнього політв’язня Святослава Караванського. Коли чоловіка вдруге заарештували (1965), боролася проти його незаконного арешту й засудження.
У 1971 р. діячку було звільнено з роботи, а згодом заарештовано за розповсюдження самвидаву. Того ж року у Львові В’ячеслав Чорновіл створив Громадський комітет захисту Ніни Строкатої — першу правозахисну організацію в Україні. Проте незабаром влада ліквідувала Комітет, а його членів було заарештовано. Ніну Караванську засудили на 4 роки таборів суворого режиму, покарання вона відбувала в Мордовії. На захист науковиці виступило Американське товариство мікробіологів, яке у 1974 р. обрало її своєю членкинею. У 1977 р. заочно стала членкинею Українського наукового товариства лікарів Північної Америки.
Після звільнення співзаснувала Українську Гельсінську групу (1976), брала активну участь у її діяльності. У 1979 р. чоловік повернувся із заслання. Наприкінці року подружжя Караванських позбавили радянського громадянства і дозволили виїхати до США.
Майже 20 років жила і працювала у США. Своїми численними публічними виступами і статтями прагнула донести правдиву інформацію про переслідування радянською владою інакодумців, національно-визвольний рух в Україні. Стала членкинею закордонного представництва Української Гельсінської групи, співзасновницею його друкованого органу «Вісник репресій в Україні» (1980-1985, ред. Надія Світлична). Авторка книг: «Ukrainian Women in the Soviet Union: Documented Persecution» (Українські жінки в Радянському Союзі: задокументовані гоніння, 1980), «A Family Torn Apart» (Розкидана родина, 1981).
Померла після важкої хвороби 2 серпня 1998 р. у м. Балтимор (США).