Пані добродійка… Так її називали оточуючі. Та, яка чинить добро… Жаль, вона не залишила нам своїх спогадів або ми ще їх просто не відшукали. Одначе час покликав відродити пам’ять про велику українку, яка не думала про себе, а завжди – про інших.

Століття тому під час Першої світової вона змальовувала узори вишиванок українських біженців, що втекли від страшної війни до Відня. По крупинці визбирувала скарби української вишивки – знаходила їх на сорочках, запасках, уставках, перемітках обездолених галичан. У поселенському таборі переконувала жінок у важливості відшиття з пам’яті візерунків, якими славилися їхня рідна сторона. Діставала полотно, нитки, платила за роботу – жінки жваво бралися до справи. Заняття рукоділлям дозволяло вижити та дати собі раду на новому місці, крім того, акція популяризувала українське мистецтво.

Ольга Бачинська завжди цікавилася вишивкою, збирала різноманітні зразки, відшивала та відмальовувала, тепер же зібрала добірку, яка нараховувала до 400 нових зразків. З неї в кінці 1915 року організували виставку у Відні, чим заявили світові про багату культуру українців – народу, що прагне до самовизначення. Глядачам представили зразки вишивок з 20 галицьких повітів та ще одного з Буковини. Були тут і дівочі хустки, цікаві завдяки своєму двосторонньому шиттю й оригінальні бойківські сорочки: на дрібних зморщечках – складочках тканини, так званих брижах, стібками вишито узори. А ще – рушники, запаски, очіпки, крайки, торбинки. Більше ста взірців герданів або, як їх тоді називали, – силянок, вісьорок, драбинок. Доповнювали всю експозицію чотири одягнені в національні костюми ляльки, що демонстрували національний одяг Полтавщини, Покуття, Перемишля, Буковиниї. Виставка мала успіх, а згодом в модних німецьких журналах з’явився жіночий одяг, прикрашений українською вишивкою – чорні ажурні орнаменти Сокальщини, ніжно-сині з Товмаччини, яскраво-червоні квіти з Надвірнянщини та Богородчанщини, колекцію узорів почали використовувати в художній промисловості. У повоєнний час мисткиня продовжила впроваджувати вишивку у модне життя: постачала автентичну українську орнаментику, зібрану в експедиціях, дизайнерам та експертам, співпрацювала з кооперативом «Українське Народне Мистецтво», який виготовляв модний одяг в українському стилі. Ольга Антонівна й далі впорядкувала свою збірку, продовжувала шукати і купувати цінні оригінальні експонати по селах. Колекція налічувала майже тисячу зразків узорів, 39 готових сорочок, рушників, серветок, пошивок. Безцінні спогади про пані Ольгу зберегла одна із її сучасниць: «Дуже любила свій знедолений народ, про що часто розповідала. Йому все життя допомагала, від нього черпала красу української вишивки, яку все життя збирала. До неї в Стрий приїздило багато жінок за порадами у вишиванні. Кожного дня, по обіді протягом багатьох років, сідала вона на дві години перемальовувати взори у спеціальні карти…». В 1927 році Ольга Антонівна свою збірку вишивок передала на зберігання у Національний музей у Львові – єдиний на той час музей українського мистецтва. Рукописи орнаментів Ольги Бачинської дивом збереглися від нищення радянською владою. Цінність цієї колекції взорів в тому, що вона зафіксувала найрізноманітніші прояви вишивальної культури українців: давні візерунки та модні схеми 1870-х років, що стали ознакою індустріалізованого суспільства з масовою культурою.

Жодна імпреза, виставка чи урочистість не проходили без сприяння Ольги Бачинської. Працюючи в різних товариствах та організаціях Стрия і Львова, вона чітко планувала свій день і завжди справлялася з обов’язками. Саме пані Бачинська закликала жіноцтво до активної громадянської позиції у боротьбі за національне визволення, опікувалася сиротами, першою звернула увагу на долю домашньої прислуги й організувала допомогу харчами та ліками українським Січовим Стрільцям в часи Першої світової війни. Брала участь у роботі 14-ти громадських товариств, серед яких товариства «Міщанська Бесіда», «Рідна школа», філії «Просвіти», «Пласт», «Сільський господар», музей «Верховина», церковне братство... Також Ольгу Бачинську можна із впевненістю назвати жіночим обличчям кооперації ХХ століття. Діяльність більшості тогочасних кооперативів та організацій налагоджувалась саме цією наполегливою та відповідальною жінкою, яка стала співзасновницею одного із найбільших в Галичині кооперативів «Труд», який об’єднував швачок, стала першою українкою, яка працювала в банківській установі «Касі задатковій», входила до складу дирекції потужного молочарського виробництва «Маслосоюз». Український правник, політик і громадський діяч Євген Олесницький назвав її найрозумнішою жінкою Галичини.
Цей допис підготували бібліотекарі біліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. Сьогодні маємо нагоду згадати видатну українку, що народилася 150 років тому в місті Сучава на Буковині (за іншою версією 4 червня 1876 року в селі Бортники), хоча сама Ольга Антонівна за життя не святкувала своїх уродин 5 червня, а запрошувала всіх на іменини 24 липня.
Знаймо, бо ми того варті!