Літературно-меморіальному музею В.Г. Короленка, заснованому у 1928 році з ініціативи родини письменника та за сприяння працівників краєзнавчого музею, протягом свого існування довелося пережити нелегкі часи. Це були утиски з боку тоді вже сталінської радянської влади. Та найтрагічнішою сторінкою у долі музею стала Друга світова війна. І ті безцінні експонати, що зараз представлені в меморіальній експозиції – меблі, книги, речі, які слугували Короленкові за життя, були збережені завдяки самовідданій праці тодішніх співробітників: самої Софії Володимирівни, її подруг ще з гімназичних років – Любові Леопольдівни і Анни Леопольдівни Кривинських, Рози Олександрівни Рабинович, котрі також пов’язали своє життя з музеєм, колишньої хатньої робітниці в родині Короленків, а згодом прибиральниці музею Ірини Карпівни Значенко.

Музею і його співробітникам було виділено куток в теплушці. Особистих речей взяли мінімум: зимовий одяг і трохи продуктів. Решту склали матеріали музею: 1000 книг із особистої бібліотеки Володимира Галактіоновича, документи, фотографії, одяг Короленка, який експонувався в кабінеті. Меблі залишили на зберігання Ірині Карпівні. Поїзд рухався двадцять три доби. Їхали, сидячи на речах, спали по черзі. В дорозі їхній ешелон кілька разів потрапляв під бомбардування. Та все ж пощастило добратися до місця призначення без втрат.

Про нелегкі будні музею в евакуації ми знаємо завдяки спогадам Любові Костянтинівни Гейштор, котрій судилося стати наступницею Софії Володимирівни.

Після звільнення Полтави від німецької окупації вийшла стаття Абрама Дермана, у якій він пише: «Вандалами гітлерівцями спалений дотла Дім-музей В.Г. Короленка в Полтаві. Довідка про загибель музею містить наступні подробиці: «Дім-музей Короленка з усіма меморіальними цінностями та другий будинок на садибі Короленка спалені. Садиба підпалена вранці 22 вересня особисто гебітс-комісаром Астер, який жив у будинку Короленка. <…> С.В. Короленко, донька письменника і директор музею, перед заняттям Полтави німцями вивезла все найбільш цінне й значуще: рукописний фонд, архів, документи… Та все ж шкода, нанесена музею, дуже велика і непоправна: загинула вся бібліотека письменника, вся обстановка його побуту і праці. Загинув дім, у якому письменник провів 18 років з 21, прожитих у Полтаві».

Реевакуація була можлива лише після закінчення війни. Тільки восени 1945 р. Софія Володимирівна їде в Полтаву і починає готувати приміщення для музею. А з весни 1946-го почалося відновлення садиби і будівлі музею. Наближалася хоча і сумна, але кругла дата – 25-річчя з дня смерті Короленка. До неї повинен був бути не тільки відбудований будинок, але й відкрита експозиція. Обидва завдання вирішувалися одночасно: будівельники будували, а музейні працівники готували експозицію в кабінеті і вітальні.

І ось 25 грудня відбувся траурний мітинг з покладанням вінків на могилу Короленка, а потім люди пішли в музей дивитися його нову експозицію. Увечері в театрі (теперішній ліцей № 3) відбувся урочистий літературно-мистецький вечір, присвячений пам’яті письменника, на якому четверо співробітників музею – Софія Володимирівна (директор), Любов Леопольдівна Кривинська та Любов Костянтинівна Гейштор (наукові співробітники) і Ірина Карпівна Значенко (прибиральниця) – були нагороджені медалями.

Цього року День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні співробітники Полтавського літературно-меморіального музею В.Г. Короленка відзначили переглядом презентації рідкісних світлин з фондової колекції музею (довоєнних фото, фото відбудови музею та відновленої повоєнної експозиції), а також виготовленням брошки «Мак» – символу пам'яті про загиблих у Другій світовій війні.