Згадка про театральні постановки датується 2500 роком до нашої ери… Хоча історично ця подія і не підтверджена, вважається, що прем’єра першої театральної вистави відбулась у Стародавньому Римі 27 березня. Рішення про відзначення саме цього дня як Міжнародного дня театру ухвалили в 1961 році у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО. Традиційно цей день проходить під єдиним гаслом: «Театр як засіб взаєморозуміння і зміцнення миру між народами». Для українців ці слова сьогодні набули особливого значення…

У перші тижні повномасштабної війни театральні приміщення в багатьох українських містах перетворились на волонтерські центри. Згодом театри відчинили двері для глядачів і почали робити те, що вміють найкраще ‒ мистецтво. Попри все український театр живе – живе попри репресії, переслідування, намагання знищити українську культуру, які супроводжували практично всю його історію. Живе попри війну і сьогодні – свідченням тому гучні театральні прем’єри та аншлаги. Візит до театру треба планувати за декілька тижнів, а на окремі вистави – за кілька місяців, інакше – квитків не знайти. Будемо чекати нових прем’єр і за сучасною драматургією, і – за класичною українською, бо ці тексти гідні того, щоб виходити на європейські, світові сцени, де ще мало знають наших авторів, а хочеться щоб знали, щоб чітко вирізняли Україну на театральній і культурній мапі світу.

27 березня на сцені Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя – прем’єра…

Смутний і невеселий сидів сотник Микита Забрьоха. Ще б пак: отримати гарбуза від дівчини, до якої так довго залицявся. Усе в тій хорунжівні Олені чудове: і вродлива, і працьовита, і чесна, от тільки сотника не любить та ще й має молодого гарного нареченого. Хитрий Забрьоха придумує звернутися до конотопської відьми Явдохи Зубихи. Вона має допомогти йому причарувати Олену. Втім відьми – норовливий народ: роблять не так, як їх просять, а так, як їм заманеться… Сатирично-фантастичній повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» майже 200 років, всі її читали, або, принаймні, чули про неї. Це повість про часи занепаду Козаччини, коли малоросійська колегія, боячись зради, призначала в українські міста на чільні посади не надто розумних людей. І письменник створив пародію – висміяв містечкову владну верхівку, сенсом життя і основним заняттям якої були їжа, пиятика, інтриги та «боротьба з відьмами»: «Нам ніколи на Чернігів виступати, бо ми рід людський рятуємо – відьом топимо!»… «Конотопська відьма» - бурлескна яскрава комедія, просякнута гумором, а гумор у нас, українців, завжди дає поштовх до дії, до пошуку досконалості, в першу чергу в самому собі.

Режисер вистави Владислав Шевченко говорить, що для постанови не змінювали класичного сюжету повісті, проте покажуть його сучасними засобами. Для цього використають більш ритмічну музику, динамічніше світло, нові костюми й декорації. До вистави залучені майже чотири десятки акторів та артистів балету, а також оркестр театру. Сюжет постановки зосереджений довкола боротьби за владу й забобонності людської натури, що можуть призвести до трагічних наслідків…

Нагадаємо, що перший професійний «Полтавський вільний театр» діяв з 1808 по 1812 рік, а за 6 років розпочався новий етап в його історії, тоді одним із двох директорів став Іван Петрович Котляревський. Спочатку піонерам національної сцени було важко: через брак глядачів вистави часто доводилося скасовувати, а ще й тодішній репертуар театру був настільки далеким від звичайного життя, що… класику вітчизняної літератури нічого не лишалося, як взятися за перо! Для полтавського театру Іван Петрович створив свої драматичні твори «Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка»… 1819 року на сцені Полтавського театру відбулася прем’єра – «Наталка-Полтавка» – перша справжня українська п’єса... Очевидці розповідали, яке враження справила та вистава. Глядачі слухали пісні, затамувавши подих, деякі – плакали. Більшість вперше узріли сцену, вперше бачили й артистів. У більшості була думка, що то все «насправді», і полтавчани щиро гнівалися, коли їм суперечили на те. Полтава стала осередком справжньої культурної революції. До 1821 року Полтавський театр вже був провідним в Україні та зажив доброї слави… З того часу історія пам’ятає безліч різних театрів, та нам з вами перш за все відомий Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя.