20 жовтня виповнилося 170 років з дня народження французького поета-символіста Жана-Ніколя-Артюра Рембо, який народився в провінційному містечку Шарлевіль, в Арденнах, на північному сході Франції, у сім'ї середнього достатку.

З життєвим та творчим шляхом поета-символіста Артюра Рембо вас познайомлять у публікації працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.

Змалку Артюр подарував батькам неабиякі надії: був богобоязливим, слухняним, блискуче вчився. Здібності Рембо всіх вражали. У п’ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869-го. Цього ж року надрукував кілька віршів латинською мовою. У цей час Рембо багато читає, захоплюється творами Рабле і Гюґо, а також поезією «парнасців». Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий у долині» поет заявив про себе як символіст. Віктор Гюґо високо поцінував талант молодого Рембо, назвав його «дитям Шекспіра».

Але будучи талановитим учнем, він був дитиною з важким характером. Артюр чотири рази тікав з дому. 1871 року, дізнавшись, що проголошено Комуну, Рембо кидає ліцей і, діставшись до Парижа, бере участь у революційних подіях. За спогадами сучасників, поет жив разом з комунарами, якийсь час був навіть у національній гвардії. Суворо-ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни-Марі» – яскраві свідчення його настроїв. Але після розгрому Комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, Рембо в листі до друга просить знищити свої твори про комунарів.

Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка, на його думку, має стати пророчицею і ясновидицею. У листі 1871 року до свого шкільного вчителя Жоржа Ізамбара Рембо стверджує, що поет – віщун і провидець – повинен бути Прометеєм, йти попереду людства.

У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 року) поезія Рембо набуває трагічного звучання. Особливо виділяється вірш «П’яний корабель», що його Стефан Цвейг назвав «фантасмагоричним сновидінням, бунтом фарб, химерною симфонією лихоманячих слів». Корабель, який збився з курсу і втратив управління, символічно відображає творчі й життєві пошуки Рембо.

Рембо посилає свої вірші Полю Верлену. Хлопець із провінційного містечка своїми рядками зачарував відомого поета, і той запрошує його до себе. Знайомство переростає в дружбу. Верлен і Рембо вирушають з Парижа на пошуки нових вражень у Бельгію, а потім у Лондон. Цілий рік вони мандрували разом Європою. У липні 1873 року Рембо був змушений, не мало значення з Верленом чи без нього, вирушати знову до Парижа. В п'яному стані Верлен надзвичайно розлютився і двічі вистрілив у Рембо. За це Верлена було арештовано. Згодом Рембо врешті відмовився від скарги в суд, проте Верлена уже було засуджено на два роки ув'язнення.

Розрив із Верленом, відсутність коштів, духовна невлаштованість призвели Рембо до гострої творчої кризи. Після 1873 року Артюр Рембо не написав жодного вірша. Поет шукає забуття в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало «болю пекучих протиріч», і Рембо вирішив змінити своє життя. Відмовившись від мистецтва, Рембо блукав Англією, Німеччиною, Бельгією, торгував усілякими дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських селах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Побував у Єгипті, на Капрі, в Занзібарі. Рембо вивчав мову негрів Сомалі, освоював землі Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії готувати війну проти Італії. В останні роки працював у торговельній фірмі «Віанне, Барде і К°», яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.

Тридцяти семи років, стомленим, але ще повним сил, повернувся Артюр Рембо у Францію. Невідомо як склалася б його подальша доля, та 1891-го в нього виникла пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою. 10 листопада того ж року Рембо помер у марсельській лікарні. Поховано поета в Шарлевілі.

Після смерті до митця прийшла всесвітня слава, хоча доробок поета невеликий: кілька десятків поезій та збірки «Останні вірші» (1872), «Свята терпіння» (1873), збірки віршів у прозі – «Осяяння» і «Сезон у пеклі» (1873). Але те, що було ним зроблено, без перебільшення можна вважати революцією в поезії.

Його ім’я стало символом світового поетичного авангарду. Без ясновидіння Рембо не було б великої поетичної революції Г. Аполлінера, французьких сюрреалістів, інших поетів. Його творчість привертала увагу й українських поетів. Значний інтерес до неї виявляли Юрій Клен і Василь Бобринський. Поезії Рембо також перекладали М.Лукаш, Д.Павличко, В.Стус та інші.