Здавна жіночі прикраси були невіддільною частиною святкового та буденного вбрання. Кожна прикраса мала своє призначення та оберегові властивості.
Дукачі – металева, визолочена нагрудна прикраса, що має вигляд медальйона. Вони були одними з найулюбленіших прикрас українок кілька століть, а саме з ХVII по ХХ століття. Це один із видів художніх виробів місцевих народних ювелірів. Слово «дукач» походить від дуката, золотої монети, що карбувалася у Венеції з 1284 року. Монетами прикрашали своє вбрання на території України значно раніше, ще за часів Київської Русі. Найбільшого розповсюдження дукачі набули на території Чернігівщини та Полтавщини. За сюжетом зображень дукачі поділяються на релігійні, побутові та світські. Сюжети побутових дукачів, знайдених на Полтавщині, присвячені вузькому колу сімейних свят – хрещенню, шлюбу, тощо. Найбільш визначальний характер мали весільні медалі.

З часом, більшість прадавніх коштовностей були переплавленні або обмінені на хліб під час воєн та голодоморів.
У післявоєнні роки з’являється різноманіття біжутерії, яку почали виготовляти на підприємствах. Згодом дукач остаточно втратив свою популярність.
«Наразі спостерігаємо відродження моди на традиційний народний одяг та старовинні прикраси. Тому важливо передавати ці знання й носити українське, як оберіг – на шиї і в душі» - зазначила Катерина Штепа, науковиця Полтавського краєзнавчого музею. З кожним новим заходом користувачі бібліотеки-філії №5 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ, завдячуючи пані Катерині та її мистецтву донести до присутніх етнографічно-краєзнавчу інформацію, не просто дізнаються про традиції та звичаї рідного краю, а й дістають зі своїх «скринь» сімейні реліквії та залюбки їх вдягають.