28 листопада виповнюється 135 років від дня народження української письменниці, поетеси, перекладачки, кіносценаристки Зінаїди Павлівни Тулуб (1890 – 1964). В історії української літератури це трагічна доля. Її ім’я упродовж десятиліть залишалося в сутінках історії, а значна частина творчої спадщини була знищена цензорами ще за її життя. Доля весь час випробовувала мужність, стійкість і доброту Зінаїди Павлівни, й, не здолавши її в життєвій круговерті, прирекла на вічні муки словом.
Народилась майбутня письменниця в родині відомого юриста і літератора Павла Олександровича та письменниці Єлизавети Василівни Тулубів. Її прадіди – запорозькі козаки, полковники, дід – кирило-мефодієвець, приятель Тараса Шевченка. Діди-прадіди були україномовними, а мовою ж спілкування в родині була російська. Змалку дівчина була хворобливою, тому початкову освіту здобувала вдома, особливої уваги мати приділяла французькій, яку знала досконало.
Здавши успішно іспити, Зінаїда вступила до Київської жіночої гімназії, екстерном закінчивши її у 1909 році. Захоплення поезією ще у дитинстві (перші вірші були написані у Таганрозі), визначило шлях майбутньої письменниці: «один у мене шлях в житті – література». Зінаїда Тулуб навчалася на слов’янському відділенні історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів Міністерства народної освіти. Згодом Зінаїда Павлівна захистила дисертацію по творчості Миколи Гоголя і одержала звання кандидата філологічних наук і можливість залишитись при Київському університеті для здобуття професорського звання.
Зінаїда Тулуб почала писати вірші російською мовою ще у підлітковому віці. Згодом, під час Визвольних Змагань 1917 – 1921 років, перейнялася ідеєю українського культурного пробудження і почала писати рідною мовою.
Зінаїда Павлівна Тулуб стала широко відомою після публікації історичного роману-дилогії «Людолови» (1934), який 1937 року був представлений на всесвітній книжковій виставці в Парижі.

Роман став справжньою епопеєю вітчизняної історичної прози. Вперше життя українців було зображено у широких міжнародних вимірах. Центральна постать роману – гетьман Петро Сагайдачний, перипетії його військової та політичної діяльності займають чільне місце у романі. Щоб написати цей роман, письменниця об’їздила Україну і Крим, вивчала татарські й турецькі історичні документи, перечитувала архіви. Вона побувала у всіх історичних місцях, де відбувалися події, описані в романі, прочитала 92 тис. книжкових сторінок різними мовами, вивчила близько 6 тис. архівних та музейних документів і пам’ятників.
Другий том роману мав побачити світ у серпні 1937-го. Але 4 липня Зінаїду Тулуб як «активну учасницю контрреволюційної організації» заарештували, увесь архів родини – найкращий у Києві альбом автографів великих людей – знищили. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю до тюремного ув'язнення строком на 10 років.
Покарання письменниця відбувала в ярославській тюрмі, таборі «Ельген» на Колимі. Після відбуття ув’язнення, 1947 року була відправлена у заслання до цілинного Казахстану, яке Особлива нарада НКВС СРСР у 1950 році перетворила на безстрокове.

Попри жорстокі умови ув’язнення і заслання Зінаїда Тулуб не втратила гостроти розуму, точності пам’яті і художньої виразності письма. На основі зібраного під час вимушеного перебування у Казахстані матеріалу створила роман та кіносценарій про заслання Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом». Подібність доль та можливість зануритися у місцеве життя зробили ці твори унікальними, вирізнили їх з великого масиву творів на тему заслання Кобзаря. Високий приклад невгасимого творчого горіння Тараса Шевченка був для Зінаїди Тулуб великою духовною підтримкою, моральною основою в подоланні особистої недолі, в утвердженні себе та своєї творчої індивідуальності.
Після скасування у 1956 році Військовою колегією Верховного Суду СРСР вироку щодо Зінаїди Тулуб «за відсутністю складу злочину», повернулася до Києва, де була поновлена у складі Спілки письменників. Вона була знесилена і хвора, плакала, коли одержала паспорт (хоча він був не темно-зеленого кольору, як у всіх, а сірого із записом у графі «військово зобов'язаний» – «лишен права защиты Родины»).
Незадовго до смерті Зінаїда Тулуб працювала над книгою «Моє життя», завершити яку не судилося, не встигла вона написати також повість про діда – Олександра Даниловича Тулуба, братчика Кирило-Мефодіївського товариства.
Письменниця померла 26 вересня 1964 року.
Щоб докладніше ознайомитися з долею української письменниці Зінаїди Тулуб та прочитати її роман «Людолови», запрошуємо до бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.