За гуцульською легендою, доки люди писатимуть писанки, доти злий нехрист буде ланцюгами прикутий до скелі і не зможе зійти до людей...

Колись на землі було гарно, люди були добрі та все у них  було гаразд, але потім настала велика скрута: для гарного врожаю не вистачало сонця. Люди просили своїх пращурів про допомогу, тоді відкрилася темна брама світу пращурів і вийшла до них Душа роду, яка сказала людям просити у Бога, щоб сонце довше лишалося на небі влітку, щоб вони встигли засіяти поле… Люди так і просили, тоді відчинилася золота брама світу богів і вийшло до них ясне Сонце й сказало, що молитви людей були почуті. Відтак, цей світлий день єднання в любові й молитві, назвали Великоднем – днем, коли всі світи відкриті і можна просити будь-що. Писати ж свої бажання слід на яйці – символі світу, й кожне слово будуть чути боги.

Писанка стала ще одним дохристиянським символом, який, як і інші традиції, перейшов і поєднався з християнськими обрядами: писанка, що символізує нове життя й оновлення світу, стала традиційним елементом до свята Воскресіння Христового, яке теж символізує появу нового життя, щоправда в іншому вимірі. Українцям вдалося зберегти стародавні орнаменти, бо писанкарство передавалось з покоління в покоління, і цей процес не переривався, навіть у радянський час.

ВЕЛИКДЕНЬ

всі житла і храми наші в долині

а на горі дракон

сидить і дивиться в долину

а то почне малювати гуцульські

писанки щоб у долині повірили

що дракон той тутешній

взявся і цього разу він малювати

котилися писанки із гори глеєм

розмокли

вибігли ми до воріт щоб на

писанки ті поглянути

а на писанці кожній

тюрма намальована

Грицько Чубай

Багатосотлітні символи на писанках мають різне значення й несуть фактично закодовану інформацію та є оберегами родини і домівки. Зазвичай назви орнаментів писанок перегукуються з назвами візерунків тканих плахт, вишитих сорочок, хатніх розписів. Графіка візерунків не була ідеальною, на автентичних писанках майже немає строго прямих ліній, які тепер можна побачити на писанках народних майстринь. У кожному українському регіоні пишуть свої писанки, та відрізняються не тільки писанки з різних реґіонів, але й з сусідніх сіл – у всякому разі колоритом і улюбленими мотивами розписів. Колись писанкарки казали, щоб лінія була рівненька, то повинна її писати людина з чистою совістю, з ясним розумом і з добрим серцем. Старші майстрині перед початком розпису писанки умивалися, одягали чистий одяг і читали молитву і тільки тоді починали розписувати. Під час «крашення» до світлиці могли заходити лише «чисті» (здорові фізично і морально) люди. Зазвичай в українських сім’ях виготовляли від 12 до 60 писанок, залежно від кількості членів родини.

Традиційно писанки робили на сирих яйцях – відбиралися переважно яйця «первісток» (курей, які щойно почали нестися). Майже всі, хто тепер пише писанки, спершу «видуває» їх, тобто випорожнює, залишаючи лише шкаралупу. Декоруючи зовнішню оболонку яйця, ми втрачаємо символічний зміст писанки, яка уособлює життя. На порожньому яйці, де є лише шкаралупа, будь-який орнамент (чи то «дерево життя», чи «берегині, які його охороняють») буде порожнім, бо життя в цій писанці вже немає. 

Доки люди писатимуть писанки, доти злий нехрист буде ланцюгами прикутий до скелі і не зможе зійти до людей...

Цей допис до світлого християнського свята підготували працівники бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ.

Знаймо, бо ми того варті!