До 385-ї річниці від дня народження гетьмана України Івана Мазепи

Понад три століття російська історіографія називає Івана Мазепу зрадником, московська церква продовжує проклинати гетьмана, який насмілився вийти з-під протекції московської держави й вивести український народ на шлях незалежного розвитку. Проте сьогодні, скидаючи облуду імперської пропаганди, ми оцінюємо постать гетьмана за його діяннями на благо неньки-України.

Іван Мазепа отримав гетьманську булаву у віці 48 років. За плечима мав гарну освіту, здобуту на батьківщині та в Європі, досвід служби у польського короля та гетьманів Правобережної й Лівобережної України, на якій виявив неабиякий дипломатичний хист.

Під час обрання на гетьманство Мазепа змушений був підписати Коломацькі статті, що фактично перетворили Україну в автономну частину московського царства. Проте вже 1689 року, підтримавши утвердження на престолі молодого царя Петра I, домігся підписання Московських статей, за якими Україна позбулася низки обмежень. Довірливі у цей період стосунки з Петром I дали Мазепі можливість використати час для зміцнення Гетьманщини.
З перших днів гетьманування Мазепа, всупереч статтям Вічного миру між Польщею і московією 1686 року, починає заселення нейтральної смуги вздовж правого берега Дніпра і поширення території Гетьманщини вглиб Правобережжя. Таким чином, гетьман прагнув забезпечити геополітичний простір, необхідний для функціонування повноцінного суверенного державного організму.

Гетьман розбудовує збройні сили – неодміний атрибут незалежної держави. Поряд із реєстровими козацькими полками набирає професійне військо – 10 охотницьких полків. Сприяє налагодженню виробництва власної зброї, яка виготовлялася на пушкарських дворах у Чернігові, Ніжині, Полтаві, інших містах. Як знавець гарматної справи, дбав про забезпечення війська артилерією. За роки його правління зросло видобування селітри – основного компонента для виробництва пороху. Зміцнював фортифікаційні укріплення на кордонах України.

Гетьманування Мазепи позначилося мудрою економічною політикою. Збереглися сотні мазепинських універсалів, що стосуються землеволодіння, сільського господарства, фінансів, торгівлі, промисловості. Гетьман сприяв вільному промисловому підприємництву, заохочуючи виробників різними пільгами економічного й правничого характеру та адміністративним контролем держави. Під проводом гетьманського уряду здійснювалася зовнішня та внутрішня торгівля, розвивалося сільське господарство, в тому числі млинарство й гуральництво, а також ливарництво, виробництво цегли, вапна, скла, паперу, текстилю, кераміки, видобування залізної руди, поташу тощо.
Економічне піднесення в Гетьманщині дало можливість реалізувати численні освітні й мистецькі проєкти. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навіть селах Мазепа фундував школи, бурси і шпиталі, наділяв маєтностями українські монастирі, розуміючи, що через монастирські школи та друкарні здійснюється просвіта народу. Гетьман узяв під свою опіку і найвищу тоді школу в Україні – Києво-Могилянську академію, яка з 1704 по 1708 роки називалася Могило-Мазеповіанською. Коштом Івана Мазепи були зведені й реставровані понад 40 церков та монастирів у Гетьманщині.

Піднесенням характеризувалися усі галузі мистецтва: різьба, малярство, гравюра, орнаментика, вишивка, прикладне мистецтво, ювелірна справа, архітектура. Прегарний стиль будівель цього часу дістав назву «Мазепиного бароко».
Попри ці досягнення, не всі верстви населення підтримували гетьмана. Невдоволеною була старшина, коли Мазепа прагнув відновити значення рангових землеволодінь – давати, перш за все, землю тим, хто захищає державу зі зброєю в руках. Незрозумілим був гетьман і простому люду, коли надавав маєтності полковникам і сотникам, щоб укріпити козацьке військо і підняти обороноздатність держави, коли наділяв землею монастирі, що слугувало їм економічною основою для розвитку освіти й благодійництва.

Велика Північна війна, що розпочалася 1700 року союзом московії, Саксонії й Данії проти Швеції, загострила напругу в суспільстві. Виконуючи умови Коломацької угоди 1687 року, українські збройні сили змушені були брати участь у військових діях на боці московії. До того ж Україна зазнавала економічного визиску та надавала людські ресурси для реалізації будівничих проєктів Петра I - Ладозького каналу, Санкт-Петербурга, Печерської фортеці. Усе це призвело до посилення антимосковських настроїв в українському суспільстві. 1708 року військові дії наблизилися до кордонів Гетьманщини. Мазепа приймає рішення перейти на бік шведського короля Карла XII. Основною причиною для цього була централізаторська політика Петра I: наступ на козацькі права й вольності, обмеження прав української адміністрації, податковий та економічний тиск на Гетьманщину, намір ліквідувати полковий устрій в Україні та реорганізувати козацьке військо в регулярне. Безпосереднім поштовхом до вирішального кроку Мазепи послугувала заява Петра I на раді у Жовкві в жовтні 1707 року про те, що жодного свого вояка для оборони України від шведського війська він не надасть. Тобто, це була відмова царя Петра I боронити українські території, як того вимагали договірні зобов’язання між Україною-Гетьманщиною та московською державою.
Мазепа зробив цей крок у віці 69 років, маючи владу, немалі статки й прихильність Петра I. Він міг не ризикувати й насолоджуватися життям, скільки відміряно Богом. Гетьман у своєму зверненні до козацтва обґрунтував мотиви зміни свого політичного курсу й війни за незалежність: «…не для приватної користі, ані для вищих гонорів, ані для великого збагачення, але для вас усіх, які під владою і регіментом моїм залишаються, для жінок і дітей ваших, для спільного добра матки моєї Вітчизни бідної України, всього війська Запорізького і народу українського, і для зростання і розширення прав і вольностей військових».

Московський цар Петро I діяв на упередження й використав усі засоби впливу на українське населення: знищення гетьманської столиці Батурина разом із її захисниками й мешканцями, моторошні розправи з мазепинцями в Глухові та Лебедині, паплюження імені Мазепи в численних маніфестах до українського народу, проголошення анафеми гетьману. «…пропаганду, обіцянки й погрози, цивільні церемонії й церковні обряди, зневагу й знущання, кари й найжорстокіші тортури, страти, меч і вогонь, - все кинула Москва в 1708 році проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх прагнень українського народу до волі й незалежності. І це залишилося залізною традицією московського імперіалізму аж до сього дня», - констатував український історик Олександр Оглоблин. Такі ж технології використовує сучасна росія, яка рік тому розпочала повномасштабну війну проти України. «Війна маніфестів», яку вів Петро I проти Мазепи, «за своїм духом, стилем та змістом мало чим відрізняється від інформаційної війни як складової агресії путіна. Хіба тільки непорівняльними є суто технічні можливості», – зазначає сучасний український історик Віктор Брехуненко.

У світову історію Іван Мазепа увійшов як символ боротьби за свободу і незалежність рідної землі. В Україні він виховав школу послідовників, які продовжили його справу.

Також полтавці та гості міста можуть більше дізнатися про життя і діяльність гетьмана, відвідавши музей історії Полтавської битви.