До 170-ої річниці від дня народження Марії Заньковецької
Цього року виповнюється 205 років “праматері українського театру” “Наталки Полтавки”, яка вивела на вершини виконавської майстерності багатьох видатних діячів театрального та оперного мистецтва. Серед них і найяскравішу зірку українського театру Марію Костянтинівну Заньковецьку, 170-ту річницю від дня народження якої відзначаємо в ці серпневі дні.
Народилась майбутня зірка української сцени в селі Заньки (тепер Ніжинський район на Чернігівщині) у збіднілій дворянській родині. Від назви рідного села взяла собі театральний псевдонім.
Освіту Марія отримала у приватному Чернігівському пансіоні С.Ф. Осовської. З юних літ виявився у дівчини сценічний талант – вона брала активну участь у аматорських виставах, мала гарні вокальні дані. У навчальному закладі вчителював Микола Андрійович Вербицький – український поет, що друкувався під псевдонімом Микола Білокопитенко. Він рано помітив артистичні здібності Марійки, її любов до українського слова, подарував талановитій учениці “Кобзар” Т. Шевченка, отриманий свого часу від самого поета.
Закінчивши пансіон, Марія продовжує брати участь у аматорських виставах. На одному з виступів у ніжинському дворянському клубі був присутній капітан артилерії Олексій Хлистов. Молодого чоловіка зачарували краса і талант юної актриси, він пропонує їй поєднати долі. У 1875 році вони обвінчалися. Як дружина військового, Марія мандрує за чоловіком у місця його служби.
У Бендерах, куди чоловік отримав чергове призначення, Марія знайомиться з Георгієвським кавалером, учасником російсько-турецької війни М. Тобілевичем (Садовським). Гідно оцінивши музичні та сценічні здібності учасниці аматорських вистав, він запрошує її до професійної трупи М. Кропивницького, який подарував їй каблучку зі словами: “заручаю тебе, Марусенько, навіки зі сценою”. Дебютує Марія Костянтинівна у ролі Наталки Полтавки у однойменній п’єсі І. Котляревського. Тоді вперше на театральних афішах з”явилось ім’я Марії Заньковецької, а на небосхилі українського театру засяяла нова яскрава зірка.
За роки довгої творчої діяльності славетна актриса зіграла всі кращі ролі української драматургії.
ЇЇ аналітичний розум, надзвичайна інтуїція допомагали створювати правдиві образи, проникати у найпотаємніші куточки людської душі. ЇЇ талант надихав на творчість письменників: М. Старицький присвятив їй свій твір “Талан”, наш земляк Панас Мирний написав для неї свою драму “Лимерівна”. Вона була також серед засновників театру М. Садовського в Полтаві.
Грою неперевершеної майстрині сцени були зачаровані І. Рєпін, К. Станіславський, П.І.Чайковський, який в знак прихильності подарував їй вінок з написом: “Безсмертній від смертного”.
Талановита актриса також пробувала себе у кіно. У 1911 році вона знялась у німому фільмі “Наталка Полтавка”, а у 1923 р. у фільмі “Остап Бандура”.
12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені Марії Заньковецької.
Нинішнього року у жовтні також виповнюється 90 років з того часу як не стало геніальної актриси. Це для нас ще одна нагода вклонитись цьому славному імені.