Це слова Михайла Слабошпицького, відомого українського письменника, критика, публіциста, автора трьох із половиною десятків книжок різних жанрів. Його твори виходили в іноземних перекладах. Він – лауреат низки престижних літературних премій, а також – Національної премії імені Тараса Шевченка за роман-біографію «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)». Слабошпицький був виконавчим директором Ліги українських меценатів, неодноразово входив у журі Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. На радіо Слабошпицький вів програми «Екслібрис», «Прем’єра книги», «Нобелівські лауреати», «Літературний профіль».

«Час безжальний. Він поглинає все. А особливо швидко в ньому тонуть людські імена й сліди людського життя. І порятувати їх можуть тільки живі. Тримаючи їх у пам’яті й розповідаючи про них», - стверджував Михайло Слабошпицький і видав мемуари «Протирання дзеркала» (2017), «Тіні в дзеркалі» (2018) та «З пам'яті дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури» (2019), «З присмеркового дзеркала» (2020). Це не просто книги – це енциклопедії людських доль.

«Минуле не хоче вмирати. Якщо задуматися над ним, воно може пояснити і сьогоднішнє, й завтрашнє».

У 70-ті роки молодий журналіст «Літературної України» Михайло Слабошпицький вісім років прожив в Ірпінському будинку творчості, бо не мав свого житла. «Мені щастило в житті на талановитих, виняткових людей. Коли ти розповідаєш про інших, кого ти бачиш…ти поза, ти за лаштунками театру, ти дивишся сцену, яка називається – життям». Василь Земляк, В’ячеслав Брюховецький, Григір Тютюнник, Петро Яцик, Павло Загребельний, Емма Андієвська, Мирослав Дочинець, Василь Рубан… В іменних покажчиках кожного тому більш ніж тисяча посилань. Мемуари Михайла Федотовича сповнені любові до рідної землі, талановитих українців, написані без чорноти та осуду, містять багато гумору.

«Наприклад, у 70-ті роки територією Ірпінського будинку творчості гуляв старенький кінь, білий у яблуках, на ім’я Серьожа, з ним гралися діти. Багато класиків описали його у своїх книжках. Виявилося, що то було ціле покоління коней. Коли старий кінь помер, купили нового тієї самої масті, назвавши його теж Серьожа. Павло Губенко (він же Остап Вишня) якось став жертвою письменницького розіграшу — до нього в кімнату через терасу, коли він солодко спав, завели коня й прив’язали до ліжка. Особливо такими містифікаціями й розіграшами славився Анатолій Дімаров…».

Книги Михайла Слабошпицького є в фонді бібліотеки-філії № 5 та у фонді внутрішньо системного обміну Центральної бібліотеки ПМТГ.