Днями, а саме сьомого листопада, українська літературна спільнота згадувала видатного нашого поета, прозаїка, кінорежисера Миколу Вінграновського. Якби доля подарувала йому довге життя – то було б йому нині 90 років… Без творчого доробку Вінграновського неможливо уявити українську поезію ХХ століття. Бібліотека-філія №12 запрошує згадати цього самобутнього майстра поетичного слова. 

Світ поезії Миколи Вінграновського — це унікальний художній простір, де особисті переживання тісно переплітаються з долею рідної землі, а буденні речі набувають космічного масштабу. Творчість цього яскравого шістдесятника вражає: від шепоту інтимної лірики до громоподібного патріотичного слова.

Поезія шістдесятників принесла в українську літературу ковток свіжого повітря, але навіть серед цієї талановитої плеяди голос Миколи Вінграновського звучить по-особливому. Про його вірші сучасники казали, що це не просто тексти, а «твориво цілої людини», де кожне слово пропущене через усі рецептори людської душі. Гортаючи сторінки його збірок, мимоволі замислюєшся: у чому ж полягає таємниця цієї поетичної магії?

Головна сила лірики Вінграновського — в її абсолютній щирості та здатності олюднювати все навколо. Поет не просто спостерігає за світом, він живе в ньому. Яскравим прикладом цього є його пейзажна лірика. У віршах митця природа постає живою істотою. Звичайний грім перетворюється на доброго «дядька», який турботливо струшує сливи в саду, а річка «сама собою тече» як символ вічного руху життя. Ця здатність бачити дивовижне в буденному, змушує нас зупинитися й озирнутися навколо, впустити в свою душу прекрасне та вічне як сама земля…

Не менш вражаючою є й інтимна лірика автора, яку справедливо вважають вершиною його майстерності. Шедевр «У синьому небі я висіяв ліс…» демонструє дивовижну еволюцію почуттів — від юнацького запалу до зрілої, глибокої вірності. Любов у Вінграновського — це космічна сила, яка здатна воскрешати душу, хоча водночас вона буває драматичною та тривожною.
«У синьому небі я висіяв сни,
Я висіяв сни із твоєї весни…»
 
Поезія Миколи Вінграновського — це не просто римовані рядки, а дзеркало людської душі, яка прагне гармонії, любові та світла.
«Ти – вся любов. Ти - чистота…
Твоя краса мені свята, твоя любов мені священна..»
Його твори кличуть і зараз нас бути чуйними, любити і бути вірними своєму серцю без пафосу, але віддано, і ніколи не втрачати дитячої здатності дивуватися красі світу. Ця лірика залишається актуальною й сьогодні, адже справжні людські цінності, які оспівував поет, не мають терміну придатності.
«Ніхто із сучасників не говорить і сьогодні із такої духовної висоти, як він, Вінграновський..», - так сказав про нього письменник-сучасник Леонід Талалай.