«Добрий день. Мене звати Ольга Петрівна. Прошу сідати. Хто сьогодні відсутній? І чому я не бачу підручника на першій парті? Що значить «забув»? А голову ти вдома не забув?» – так могла починатися розмова про українську мову…», – так починається передмова до книги кандидатки філологічних наук, фахової редакторки Ольги Дубчак «Чути українською», що вже встигла зібрати купу захоплених відгуків в соцмережах. Авторка пише так яскраво, що здається з окремими розділами можна пробуватися в стендапі... Читачі щиро дивувалися, що так легко, цікаво та з гумором можна написати про мову, яка у більшості ще зі школи асоціюється з правилами, кілометровими виключеннями, ЗНО та змінами правопису…

А українську мову справді цікаво вивчати, досліджувати, чути, слухати й читати. І зовсім не тому, що вона посіла друге місце на міжнародному конкурсі мов з милозвучності, якого насправді не було, а тому, що це живий і сповнений неймовірних секретів організм, це музика й математика водночас, це історія й сучасність, сміх і сльози. Проте головне в ній те, що вона – наша. Своя. Рідна… Саме такий підхід пропонує серія книжок про українську мову, підготована видавництвом «Віхола»: «Чути українською», «Бачити українською» та «Перемагати українською». До Дня української писемності та мови бібліотекарі бібліотеки-філії №1 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ пропонують вашій увазі коротенький огляд цих видань.

Книжка «Чути українською» не змушуватиме нас учити правила чи зубрити мовні закони. Її завдання інше – переконати, що нам пощастило з мовою, бо наша абетка майже досконала, розповісти про літери нашого алфавіту, кожна з яких має свою історію, часом трагічну, часом – кумедну, а ще цікаво пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система… І, звісно, переконати нас, що українська мова – це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

Книжку «Бачити українською» присвячено найголовнішій одиниці мови – слову. Саме воно дає нам змогу порозумітися (і посваритися), передати важливу (і неважливу) інформацію, висловити почуття (і навіть просто подумати про них). А загалом – саме зі слова почалося буквально все. А що «все»? Щонайменше – ця книжка, а щонайбільше – людська свідомість.

Книжка «Перемагати українською. Про мову ненависті й любові» доводить, що «воювати» на мовному фронті так само важливо, як і на полі бою. Мова ненависті – річ погана, але під час війни – цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом?.. Так, наша мова вміє давати відсіч ворогам і бути твердою крицею, однак для нас вона є передусім домом буття.

Мова – це не просто сукупність слів, що зберігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова – це спосіб мислення й відображення дійсності, це картина світу, яку почали малювати наші далекі пращури й продовжать довершувати наші далекі нащадки. Ми теж беремо безпосередню участь у її творенні, постійно доповнюючи та вдосконалюючи тло й сюжет. Наша мовна картина демонструє те, яким ми бачимо світ. А бачимо ми його українською. Бачимо українською, чуємо українською, говоримо українською, пишемо українською, читаємо українською. Живемо українською. Перемагаємо українською.

Говорімо українською ! Живімо українською! Перемагаймо українською!