У ніч з  25 на 26  квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної станції стався вибух, що призвів до викиду в атмосферу величезних доз радіації та радіоактивних речовин. Реактор продовжував випромінювати радіацію ще 3 тижні, доки його не закидали сумішшю піску, свинцю, глини і бору. Перші ліквідатори, які прибули на станцію 26 квітня і відразу провели радіаційну розвідку,  були шоковані її результатами. Проте тодішня влада, керована москвою, приховувала цю інформацію і від власних громадян, і від інших країн, які теж стали її заручниками, бо після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, але й і Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою, Велику Британію та острів Мен.

Тільки після повідомлень про Чорнобильську катастрофу американськими та європейськими засобами масової інформації розпочалася евакуація мешканців Київської області із заражених районів, однак радянським громадянам у телепрограмі «Врємя» повідомляли, що «на Чорнобильській атомній електростанції сталася незначна аварія, внаслідок якої один з реакторів пошкоджено, але жертв немає, постраждалим надається допомога. Спеціально створеній комісії належить з’ясувати причини цього інциденту».

Комісія дійсно була створена ще вранці 26 квітня і працювала, маючи результати обстеження як самої станції, так і прилеглої до неї території — а вони були жахливими, але навіть коли евакуйовували жителів Прип’яті й десятків навколишніх сіл, ніхто не називав широкому загалу істинних масштабів аварії. У Києві навіть провели першотравневу демонстрацію, вивівши на Хрещатик сотні тисяч киян, серед яких були й діти.

Точне число жертв аварії встановити не вдалося, оскільки багато людей вмирали через роки. Для того, щоб приховати масштаби трагедії, влада вдалася до безпрецедентних заходів щодо приховування справжніх діагнозів постраждалим від променевого ураження. В історіях хвороб пацієнтів з ознаками «променева хвороба» вказували діагноз «вегетосудинна дистонія».  А в липні 1986 року під грифом «цілком таємно» з’явився документ, який забороняв розголошувати будь-яку інформацію про захворюваність усіма формами променевої хвороби людей, які зазнали впливу радіації під час аварії на ЧАЕС і ліквідації її наслідків.

І сьогодні за своїми масштабами Чорнобильська аварія вважається найтяжчою за всю історію людства техногенною катастрофою. Однак спадають на думку слова В.Г. Короленка, написані після І Світової війни: «Слід пам'ятати, що після степової пожежі знову зеленіють трави, а за загиблими людьми йдуть нові покоління зі своїми правами на життя». Сьогодні у так званій «зоні відчуження» життя поступово відновлюється. І хоча міста і села досі вважаються непридатними для людей, дика природа стала їхнім повноправним господарем. Рослинність панує на вулицях Прип’яті, на асфальті та навіть на дахах будинків. Біологи стверджують, що тут утворилася унікальна для Полісся екосистема, більше характерна для скелястих гірських масивів: хижі птахи гніздяться на балконах, як на скелях, рисі та кабани використовують квартири нижніх поверхів як природні печери. Колишній міський стадіон став густим молодим лісом, де знаходять притулок лосі, олені та козулі. Зараз на території Чорнобильської зони утворився природний заповідник з унікальними видами флори і фауни, до якого люди майже не мають доступу.

Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею В.Г. Короленка провели два заходи, приурочені до 38-ї річниці Чорнобильської трагедії: виїзну лекцію з презентацією у Полтавській гімназії № 18 та освітньо-виховний захід спільно з Полтавським міським багатопрофільним ліцеєм № 1 імені І.П. Котляревського.