Не змовляючись, раз на рік розумні й обізнані люди у різних країнах говорять та пишуть про користь книжок і читання. 23 квітня світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх-всіх, хто часом опиняється «за лаштунками» книговидання. Одна з головних його цілей – промоція читання та книговидання, привернення уваги до культури писемного слова, а також до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.

Чому ж саме 23 квітня? Заглядаючи в офіційний документ ЮНЕСКО, яка й запровадила це свято Резолюцією від 15 листопада 1995 року, знаходимо таке формулювання: «Генеральна конференція … проголошує 23 квітня «Всесвітнім днем книги та авторського права», оскільки саме в цей день 1616 року померли Міґель де Сервантес, Вільям Шекспір та Інка Ґарсіласо де ла Веґа». Найцікавіше те, що до померлих 23 квітня 1616 року чомусь помилково зараховують Міґеля де Сервантеса. Насправді ж, Сервантес помер 22 квітня, але датою смерті, за іспанськими звичаями тих часів, було записано дату поховання. Тим паче, «літературний батько» Дон Кіхота помер 22 квітня за григоріанським календарем, а за юліанським (який тоді зберігався в Англії часів Шекспіра) – 2 квітня. А ще – саме 23 квітня народилися французький письменник Моріс Дрюон (1918) та лауреат Нобелівської премії з літератури Галдор Лакснесс (1902) з Ісландії, а також український письменник Григорій Тютюнник (1920). А втім, з якої б нагоди не було запроваджено День книги, добре, що це все ж трапилося.

У світі гаджетів та повсюдних екранів дуже легко забути про насолоду від неспішного читання книжок. За статистикою, третина українців за рік не прочитує жодної книжки, зате дві третини щодня знаходять час увімкнути телевізор. Та коли закрадаються сумніви у правоті мудрої думки, яка нагадує, що «Ті, хто читають книжки, завжди керуватимуть тими, хто дивиться телевізор», варто згадати, а ще краще – прочитати «451 градус за Фаренгейтом». Коли Рей Бредбері писав, а точніше, наклацував на орендованій друкарській машинці, сидячи у публічній бібліотеці Лос-Анджелеса, свій знаменитий роман, книжки існували здебільшого у друкованому вигляді. У всесвітньовідомій антиутопії йдеться про суспільство майбутнього, де читання прирівнюється до злочину, де вилучають і спалюють книжки – головний герой якраз і працює у такій бригаді «пожежників» і до певного часу щиро вірить, що приносить користь людству. Затятість диваків, які намагаються переховувати книги або й навіть готові згоріти разом із власною бібліотекою, виглядає безпричинною і непояснюваною. Адже життя багатьох людей стає простішим без книжок і спровокованих ними рефлексій та емоцій. Та чи щасливішим і цікавішим? Охоплений роздумами, герой намагається розібратися в ситуації. Ставши вигнанцем після конфлікту з системою, він приєднується до групи маргіналів-фанатиків, кожен із яких досконало знає напам’ять текст певної знищеної книги, з тим, щоб передати збережену інформацію нащадкам, коли настануть кращі часи.

Зрештою, в сучасному світі кожен вирішує сам для себе: читати чи не читати, а якщо читати, то що саме та якому з носіїв віддати перевагу, коли та скільки читати… Кожен і кожна знаходить у книжках щось своє, щось знайоме і те, що має відкрити для себе заново. Цей допис підготували працівники бібліотеки-філії №1 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.

Читаймо, бо ми того варті!