8 листопада виповнюється 135 років від дня народження відомого українського прозаїка Олеся Досвітнього (1891 – 1934). Працівники бібліотеки-філії № 7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ підготували інформацію про незвичайні життєві стежки, якими пройшов митець перед тим, як стати одним із заспівувачів української післяжовтневої літератури та журналістики, одним із основоположників української сучасної прози.

Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко, більш відомий під псевдонімом Олесь Досвітній, народився 1891 року в містечку Вовчанськ на Харківщині. Його сім’я була бідною і багатодітною, тому змалку хлопчик звик до самостійності та праці.
Олесь мав непересічні здібності до навчання: земську чотирирічну школу він закінчив екстерном за два роки. У 1912 році, склавши екстерном іспити на атестат зрілості, вступив на фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Проте вже тоді проявився його бунтарський характер — через два роки юнака відрахували за поширення нелегальної літератури та участь у революційних гуртках.

Із початком Першої світової війни Олеся Досвітнього мобілізували писарем до штабу Кавказького корпусу. Але й там він протримався недовго: через два роки за підбурювання солдатів до бунту проти влади його засудили до розстрілу. За допомогою вірних друзів йому вдалося втекти. Після виснажливих випробувань — через Киргизію та Китай — він дістався до США.

Після революції Олександр повернувся в Україну й потрапив у вир складних політичних подій. Займаючись підпільною роботою під час радянсько-польської війни, він разом із дружиною потрапив до варшавської в’язниці. У березні 1920 року заарештованих підпільників обміняли на полонених польських магнатів, і подружжя змогло повернутися до Києва.

Згодом Олександр Федорович переїхав до Харкова, де оселився у знаменитому будинку «Слово» та поринув у журналістську й літературну діяльність. Він опинився в самому центрі мистецького життя країни: друкував перші збірки, став членом організацій «Гарт» і ВАПЛІТЕ, а пізніше — Спілки радянських письменників. Окрім публіцистики, видав низку оповідань та повістей, зокрема «Алай», «Американці», «Нотатки мандрівника», «Гюлле», «Кварцит», у яких проводив паралелі між життям «інших світів» та становищем українців.
 
У 1924 році Олесь очолив Українське товариство драматургів і композиторів. Потрапивши до кола національної інтелігенції, він дедалі виразніше усвідомлював хибність ідеології радянської влади. Досвітній підтримав Миколу Хвильового в його вимогах організаційної перебудови літературного життя та став його однодумцем у дискусії про шляхи розвитку української культури.

Через це у січні 1927 року його разом із Хвильовим та Яловим змусили вийти з ВАПЛІТЕ. А 19 грудня 1933 року в його квартиру прийшли з обшуком. Письменника заарештували, звинувативши у «приналежності до української контрреволюційної організації та спробах повалити радянську владу». Пізніше до справи Досвітнього долучили фальсифіковане обвинувачення у замаху на партійного діяча Павла Постишева — приводом стала мисливська зброя, адже Олесь був пристрасним мисливцем і мав власну колекцію рушниць.

Сучасники називали Олеся Досвітнього неординарним письменником доби Розстріляного відродження. Доля химерно та трагічно обійшлася з цим талантом: революція, якою він захоплювався замолоду, у підсумку знищила свого обранця. 11 листопада 1934 року, одразу після винесення вироку, письменника розстріляли.
 
Життєвий шлях Олеся Досвітнього — це яскрава і водночас трагічна ілюстрація долі цілого покоління українських митців 1920 – 1930-х років. Поєднуючи в собі дух пригодника, гострий розум публіциста та пристрасний літературний талант, він щиро шукав шляхів розвитку рідної культури. Творча спадщина письменника й сьогодні залишається важливим свідченням незламності українського духу та високої ціни, яку наша культура сплатила за право бути почутою.