На мистецькому калейдоскопі «Багатство кольорів та орнаментів Віри Роїк» у бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської міської територіальної громади вшанували пам’ять видатної майстрині народної творчості. Віра Роїк — Герой України, заслужений художник АР Крим, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, почесна громадянка Сімферополя, Лубен та Кобеляк. 25 квітня виповнилося 115 років від дня народження нашої славетної землячки. Захід відбувся в межах бібліотечного проєкту «Славу краю роблять люди».

Майже столітнє життя цієї тендітної, але надзвичайно цілеспрямованої жінки було насиченим і яскравим. Вона не дожила лише три місяці до свого столітнього ювілею, до останніх днів займаючись улюбленою справою — вишиванням. Майстриня залишила по собі багату творчу спадщину та цілу когорту талановитих учениць.

Віра Сосюрко (дівоче прізвище) народилася в Лубнах, в інтелігентній родині, що плекала українські традиції та знала своє козацьке коріння. Непосидючій та жвавій дівчинці спочатку не надто подобалося вишивати — у шість років, отримавши вперше голку до рук, вона воліла малювати, співати чи танцювати. Проте після щирої поради свого хрещеного батька — видатного письменника Володимира Короленка — серйозно поставилася до ремесла. Свій перший виріб, рушник, вона вишила саме для нього. З роками вишивка, мистецтво якої дівчина перейняла від бабусі Оксани разом із золотим наперстком, стала не просто захопленням, а справою всього життя.

Після закінчення Полтавської Маріїнської гімназії Віра працювала в Лубенській артілі вишивальниць, де отримала справжній професійний гарт. Саме там вона почала творчо переосмислювати народні візерунки, поєднуючи традиційні елементи в авторських роботах. У 1936 році майстриня здобула відзнаку на Всесоюзній виставці народної творчості. Відтоді її роботи експонувалися в багатьох музеях України та світу, вражаючи віртуозністю виконання.
Відданість своєму покликанню Віра Сергіївна довела навіть у найтяжчі часи. Після важкої контузії та переломів була ушкоджена її права рука. Два роки жінка була прикута до ліжка, але не здалася. Щоденними тренуваннями вона відновила майстерність, навчившись працювати лівою рукою так само філігранно.

У 1952 році Віра Роїк за порадою лікарів переїхала до Криму. У Сімферополі її талант художниці й педагога розкрився в повній мірі — мистецтвознавці наголошують, що саме Віра Роїк створила справжню кримську школу української вишивки.
Материнську настанову про те, що кожен вид мистецтва має свої закони, майстриня пронесла крізь усе життя. Вона вірила: вишивка — це не просто кольорові стібки, а своєрідний код, де кожен колір і візерунок несуть зашифровану інформацію. В основі її творчості лежав геометричний орнамент із використанням десятків технік: від «затяганки» та «троянки» до «ляхівки» та «гречки». Загалом майстриня володіла 300 видами вишивальних технік народів світу.

Присутні на заході мали змогу ознайомитися з фотосвітлинами робіт майстрині, переглянувши презентацію «На честь її яскраве сонце промінням небо вишиває».

Віра Роїк щиро любила Полтавщину і часто відвідувала з виставками рідні міста: Полтаву, Гадяч, Диканьку, Кобеляки, Лубни. У книзі «Мелодії на полотні» вона писала про своє відвідування малої Батьківщини: «Тут я заряджаюсь оптимізмом, знаходжу нові мотиви для моїх витворів, отримую нові враження від знайомства з художниками, письменниками, поетами, вишивальницями… Моє коріння звідси… Полтавська земля є невичерпним джерелом моєї творчості». Сама ж мисткиня з гордістю називала себе «кримською полтавкою».