Апостроф - це наймолодший знак нашого письма. З’явився в українській граматиці для позначення роздільної вимови. Він не позначає звука, не входить до алфавіту і на розміщення слів у словниках не впливає.

Цей знак притаманний деяким іноземним мовам, зокрема французькій та англійській. З грецької апостроф перекладається як кривий, зігнутий, звернений.

У стародавній грецькій мові апостроф вживався для позначення випадання голосної букви.

В англійській мові використовується для позначення скорочень (can't, it's) і присвійного відмінка (John’s book).

У французькій він замінює випущену голосну (l’amour замість le amour).

В українській мові апостроф уживається після губних приголосних (б, п, в, м, ф) перед я, ю, є, ї, щоб показати, що вони вимовляються окремо.

Пригадали правило? Якщо так, працівники бібліотеки-філії №5 запрошують перевірити свої знання!