Цього року виповнюється 186-та  річниця з дня смерті Івана Петровича Котляревського. За спогадами С. Стебліна-Камінського,  серце поета перестало битись 10 листопада 1838 р. о другій годині по обіді. Смерть відомого краянина викликала щирі сльози у всіх, хто знав його. Віддаючи останні почесті видатному полтавцеві, тодішній губернатор П. І. Могилевський вшанував своєю присутністю внесення тіла покійного у Соборну церкву і розпорядився, щоб  біля труни стояли вихованці закладу, яким 25 років опікувався І. Котляревський. Також був запрошений військовий оркестр. Відспівували поета в Успенському соборі. Сучасники пишуть, що начебто сама погода оплакувала померлого – ішов дощ з мокрим снігом. Та все ж великий натовп народу проводжав його в останню путь, уся Полтава плакала на його могилі, багато полтавців допомогли в організації поховання поета. Поховали Івана Петровича , за його заповітом, у південному кутку міського кладовища біля Кобеляцького шляху під розлогою тополею. Перший надгробок на його могилі поставив у 1839 р. П. Стеблін-Камінський – друг і сусід поета.  У ХІХ ст. пам'ятник декілька разів реставрували. Новий надгробок встановили влітку 1900р. Авторами надгробка були скульптор Л. Позен та художник О. Волков. Виготовлений з граніту обеліск прикрашений бронзовим барельєфом  поета у лавровому вінку. Заокруглену верхівку увінчував невеликий хрест.

Під барельєфом – слова Т. Шевченка:

  Будеш, батьку, панувати,
  Поки живуть люди,
  Поки сонце з неба сяє,
  Тебе не забудуть