Директор: Теницька Ольга Олександрівна.

Садиба видатного письменника-гуманіста, демократа, правозахисника Володимира Галактіоновича Короленка щиро запрошує полтавців та гостей міста.

У мальовничому куточку старої Полтави, на самому початку вулиці Короленка під номером 1 (стара адреса: вулиця Мало-Садова,1) стоїть одноповерховий білий будиночок із просторою дерев’яною терасою. Це обитель письменника широкого та яскравого обдарування Володимира Галактіоновича Короленка, який, маючи українсько-польське коріння, став класиком світової літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття. Сюди він переселився із центральної частини міста, проживши там три перші свої полтавські роки, і вже тут, квартируючи на садибі лікаря Олександра Вікентійовича Будаговського, провів 18 останніх років свого життя (1903-1921 р.р.). Саме тут завершився його земний шлях й розпочався відлік вже посмертної слави. Початком діяльності музею можна вважати 1928 рік, коли родина письменника відкрила двері свого помешкання для численних відвідувачів, обладнавши у найбільшій кімнаті будинку виставку «Життя і творчість В. Г. Короленка», а також зберігши у первозданному вигляді робочий кабінет митця.

Першим директором музея Короленка стала старша донька Володимира Галактіоновича Софія Короленко. І ось уже майже 90 років двері короленківського дому гостинно відчинені для всіх охочих.

Варто лише через хвірточку увійти до садиби, і перед очима відвідувачів постануть два будинки: справа - меморіальний, куди можна потрапити через дерев’яну різну веранду, прямо - будинок з колонами для літературної експозиції, тимчасово діючих виставок та різноманітних заходів, як то: Короленківська ялинка, літературно-мистецькі вечори, театралізовані та музичні дійства.

Двір музейного комплексу залишається привабливим завжди, в усі пори року: навесні, коли крізь снігові проталини до сонця тягнуться тендітні стеблинки пролісків, і влітку, коли смарагдова зелень дерев запрошує перепочити у затінку, і восени, коли листя розфарбовується у сотні кольорів та відтінків, і взимку, коли сніг лягає товстою пухнастою ковдрою, а віти ялин срібляться у сонячному та місячному світлі.

Гості музею можуть перегорнути славні сторінки життєвого шляху письменника-громадянина, адже В.Г.Короленко – особлива постать в нашій літературі і історії: ніхто більше за нього не проникався біллю людей різного національного, релігійного та соціального походження. Вони також мають змогу поринути у світ чудових короленківських творів: «Діти підземелля», «Сліпий музикант», «Історія мого сучасника» та багатьох інших, які понад століття прикрашали сторінки шкільних хрестоматій, як живі і нетлінні квіти, а десятки поколінь вчилися саме з них гуманності і любові.

Минуле має свою магію. Руйнуються імперії, змінюються покоління, а минуле живе дякуючи проявам тієї ж матеріальної культури: ломберним столикам, віденським стільцям, варшавським ліжкам, гасовим лампам, шторам та ламбрекенам. У музеї зібрана оригінальна колекція речей декоративно-ужиткового мистецтва кінця XIX — початку XX століття епохи модерну, оригінальні світлини, рукописи самого В.Г.Короленка та інших письменників-класиків, книги із власної бібліотеки митця. Багата фондова колекція із понад 10 тисяч експонатів дозволяє віддати шану тій епосі, в часи якої жив і творив видатний полтавець.

Якщо обійти справа будинок з колонами, то далі можна завітати до саду (площа музейної садиби доволі велика, вона складає 0, 613 га). Екскурсанти мають змогу ознайомитися із 65 видами та формами рослин. Збереглося й декілька меморіальних дерев, які пам’ятають свого видатного господаря. Насамперед, це три столітніх куща кизилу. Майстер слова привіз їх або з півдня Франції, або із хутора Джанхот поблизу Геленджика на Кавказі. Кизил – порода  долголітня, живе та плодоносить приблизно 300 років.

За часів Короленка подвір’я славилося своїм бузком. Він був різних сортів та відтінків: від білих та блідо-блакитних до темно-фіолетових, майже бордових. Зараз висаджені молоді кущі подібного різнобарвного бузку.

Відвідувачі шукають і знаходять у меморіальних залах особливу музейну тишу. На подвір’ї й далі, у садку, теж панує тиша, але вона особлива. Зрідка вона порушується то дзвінким криком соєк, то шурхітом трави під лапками білочок і їжачків, то рівномірним дзижчанням бджіл.

Той, хто завітає в цей заповідний куточок Полтави, назавжди залишиться його палким прихильником.

Беручи за основу специфіку території садиби, використовуючи весь можливий потенціал музейного простору, була запроваджена у повсякдення інтелектуально-розвивальна гра-квест «Скарби Короленківської садиби». Учасники проходять ряд випробувань, пов’язаних зі знаннями в області літератури, історії, географії, етнографії, мистецтва, оперують інформацією про життя та творчість письменника-демократа Володимира Короленка. Ця розробка викликала неабияке зацікавлення не тільки серед дитячої аудиторії; студентські й педагогічні колективи також неодноразово відшукували скриню з Короленківськими скарбами!

Серед оригінальних проектів особливе місце займає театралізована екскурсія та інтегрований урок з елементами психологічного тренінгу «Сліпий музикант» – психологічний етюд В.Г.Короленка». Ця екскурсія була розроблена на допомогу педагогам та дітям, які в шостому класі вивчають повість «Сліпий музикант», і дає можливість відвідувачам зануритися в особливий світ сліпонародженого Петра Попельського, майстерно створеного геніальною рукою Володимира Короленка. Разом зі сліпим хлопчиком діти проходять шлях внутрішнього зростання від «темряви» до «світла».

Із середини грудня і далі, аж до Стрітення, у музеї гамірно... Сотні дітлахів поспішають на Короленківську ялинку до Миколая й Діда Мороза, далі святкують Різдво, Василя та Маланки, палять опудало зими на Масляну... У цей період музейний простір стає казковим, сяючим, музичним, сповненим піднесеного настрою!

Музей В. Г. Короленка зберігає давню традицію пригощати гостей традиційним Короленківським чаєм, завареним на 20 травах.